Анархізм в дії. Боротьба зі злочинністю.

Фото одного із загонів народної мексиканської самооборони

Саме злочинність та пенітенціарна система, зазвичай, виступає головним аргументом в захист необхідності державного апарату. Що без поліції, в’язниць і законів на вулицях зразу з’являться тисячі злочинців, які не даватимуть спокійно жити порядним громадянам. І тільки закони стримують наш світ від поглинання його хаосом злочинності. Все це більшість людей сприймає як аксіому, якій не потрібні докази. Але ця “аксіома” не витримує критики та існує лише завдяки державній пропаганді.

Поліція та держава часто є головною причиною виникнення злочинності. Історично правоохоронні органи виникли не з потреби суспільства в захисті від злочинців. Зокрема, одною з перших поліцій сучасного типу є поліція Лондона, заснована Робертом Пилем в 1829 році. Що ми знаємо про Великобританію в 19 столітті? Це час масштабних протестів, страйків та бунтів. Саме для потреб придушення робітничого руху була створена перша поліція в Великобританії. Цю функцію вона виконує по всьому світу й донині. Поліцейських люблять висвітлювати як сміливих героїв різні ЗМІ, фільми та шоу. Але досвід більшості людей, які спілкувалися з представниками поліції, разюче відрізняється від пропагандистського образу. Виникнення поліцейських не було відповіддю на злочинність або спробою вирішити цю проблему, навпаки, її формування породило створення нових видів правопорушень.

Більшість злочинців, які знаходяться за ґратами, є представниками бідних верств суспільства, яких на порушення закону підштовхував саме їх тяжкий економічний стан. Держава, замість допомоги таким людям, вважає за краще саджати їх у в’язниці, що тільки погіршують становище. Мало того, що всі ув’язнені утримуються за кошти бюджету, так ще й умови у тюрмах ніяк не допомагають виправленню людини. Навпаки, у в’язницях людина ламається психологічно. А охоронці не соромляться заробляти гроші на в’язнях, розповсюджуючи серед них наркотики та алкоголь. Після виходу з в’язниці людина отримує штамп, який ускладнить пошук роботи та соціалізацію. Більшість зустрічаються з безкінечною кількістю труднощів після звільнення, йдуть на рецидив і знову опиняється у в’язниці. Досить часто люди через бідність навмисно скоюють злочини, щоб опинитися за ґратами і отримати таким чином хоч якийсь дах над головою та їжу.

Ні для кого не є таємницею, що найбільш масштабні злочини вчиняють саме поліцейські, чиновники та олігархи. Але вони ніколи не опиняться у в’язницях. Бо в державі не може йти ніякої мови про рівність перед законом. Гарний адвокат може вільно трактувати закони як йому потрібно. Закони пишуть чиновники. Саме тому вони можуть не те що порушувати їх, а й писати, підлаштовуючи під свої злочинні схеми. А за їх виконанням слідкують поліцейські, що дає необмежені можливості в підконтрольній їм області. Не дивно, що весь нелегальний бізнес кришують саме поліцейські. А чиновник найвищого рівня, президент, взагалі може вільно порушувати своє ж законодавство, оскільки він нікому не підконтрольний. Згадуємо історію Порошенка та Рошену. У суспільстві, де відсутня соціальна рівність, не може йти мови про рівність перед законом.

Анархісти пропонують альтернативу — суспільство, яке може саме захистити себе і вирішувати внутрішні конфлікти без втручання поліції, суду або в’язниць. Суспільство, яке не ділить всіх на законослухняних громадян і злочинців. Анархісти віддають перевагу боротьбі зі злочинцями за допомогою вирішення економічних та психологічних проблем, які породжують злочини. А саму державу і поліцію вважають одним із основних джерел виникнення злочинності. Розглянемо на історичних прикладах докази цих анархістських принципів.

Розпочнемо з в’язнів, які відбували терміни у тюрмі з максимальним рівнем безпеки штату Массачусетс, довели, що так звані злочинці менш відповідальні за насильство в нашому суспільстві, ніж правоохоронці. Після того, як повстання у в’язниці в Аттиці в 1971 р. сконцентрувало увагу країни на провалах пенітенціарної системи у виправленні та реабілітації людей. Губернатор Массачусетса призначив реформістськи налаштованого комісара в Управління виправних установ. Тим часом у в’язниці Волпол створили союз ув’язнених, цілями якого були: захист себе та інших в’язнів від охоронців, блокування адміністрації в‘язниці, організація освітніх, оздоровчих програм для ув’язнених. Вони вимагали більшої кількості відвідувань, можливості працювати на платній або добровільній основі за межами в’язниці, заробляти гроші для допомоги своїм сім’ям. І головним, на що вони сподівалися, було покінчення з рецидивами і остаточної відмови від системи в’язниць. Темношкірі в’язні створили культурну та освітню групу Black Power (Чорна сила), щоб об’єднатись і боротися з расизмом. Перш за все вони намагалися покінчити з расовою війною між ув’язненими, яку провокували саме охоронці. Попри репресії лідери всіх груп уклали перемир’я, яке гарантувалося обіцянкою вбити будь-якого ув’язненого, який порушить його. На початку існування союзу в’язнів Волпол старший поліцейський інспектор спробував розділити їх, і почав кампанію репресій проти темношкірих ув’язнених. Але у відповідь усі в‘язні почали страйкувати, відмовляючись працювати або залишаючи свої камери. Протягом трьох місяців вони піддавалися побиттю, одиночному утриманню, голоду, відмовам в наданні медичної допомоги, ставали залежними від транквілізаторів, які безкоштовно розповсюджували охоронці, утриманню в жахливих умовах, коли їх екскременти і сміття накопичувалися в їхніх камерах і нікуди не вивозилися. Але ув’язнені відмовилися здатися або розділитися. Зрештою, державі довелося здатися: у них закінчувалися номерні знаки, які виготовляли в’язні Уолпол, а також преса погано відгукувалася про в’язницю в зв’язку з конфліктом. Ув’язнені домоглися виконання їх першої вимоги: відставки старшого поліцейського інспектора. Потім вони добилися додаткових прав: збільшення кількості відвідувачів, можливість йти у відпустку, свої власні програми, переогляд справ і звільнення ув’язнених, які перебувають в ізоляції, а також присутність цивільних спостерігачів у в’язниці. Це не сподобалося охороні, і в знак протесту проти втрати контролю вони пішли з роботи. Вони думали, що цей акт покаже, наскільки необхідні вони були, але до їх сорому це справило абсолютно протилежний ефект. Протягом двох місяців ув’язнені самі контролювали тюрму. Охоронців не було всередині, але держава контролювала периметр, щоб уникнути втеч. Цивільні спостерігачі продовжили перебувати у в’язниці цілу добу, але вони були навчені стояти осторонь, їх завданням було документувати обставини, спілкуватися з ув’язненими і не допускати прояви насилля з боку охорони, яка іноді з’являлася всередині. Уолпол була однією з найнебезпечніших в’язниць в країні, але поки в’язні самі керували нею, рівень вбивств і зґвалтувань дорівнював нулю. Ув’язнені розвіяли два основних міфи злочинної системи правосуддя: люди, які вчинили злочин, повинні бути ізольовані, насильно реабілітовані, а не самостійно контролювати процес свого виправлення. Охоронці прагнули припинити цей ганебний для них експеримент скасування в’язниці. Союз в’язнів був досить потужною громадською силою, щоб спровокувати політичну кризу. Щоб зберегти роботу, глава Управління був змушений повернути охоронців у в’язниці. Ключові фігури силових відомств — поліції, охорони, прокурори, — політики і працівники ЗМІ виступили проти реформи і зробили неможливим досягнення цього в рамках демократичних засобів. Цивільні спостерігачі без коливань погодилися з тим, що охоронці повернули хаос і насильство у в’язницю, свідомо зруйнували мирні досягнення самоорганізації ув’язнених. Врешті-решт, для руйнування союзу в’язнів охоронці викликали поліцію, яка застрелила кількох ув’язнених і катувала головних організаторів. Найзнаменитіший лідер Black Power зміг врятувати собі життя лише завдяки озброєній самообороні. Багато цивільних спостерігачів і сам голова Управління виправних установ, який незабаром був змушений покинути свій пост, прийшли до висновку про необхідність скасування в‘язниць. Арештанти, які захопили Уолпол, продовжили боротися за свою свободу і гідність. Зараз в в’язниці Уолпол, яка тепер називається MCI Cedar Junction, людей відправляють психлікарні, катують і вбивають тих, хто осмілився боротися за своє право працювати над створенням більш безпечного суспільства.

Історія Екзархії, району в центрі Афін, протягом багатьох років демонструє, що поліція нас не захищає, а, навпаки, загрожує нам. Вже давно Екзархія є основою анархічного руху і контркультури. Цей район захистив себе від джентрифікації і контролю з боку поліції завдяки шаленому опору за допомогою радикальних акцій прямої дії. Після руйнування власності або громадського тиску поліцейські здалися і погодилися з тим, що вулиці належать народу. Таємні поліцейські, які заходили на територію району, були не раз жорстоко побиті. Під час підготовки до Олімпійських ігор влада міста намагалася оновити парк Екзархії, щоб перетворити його з місця для прогулянок в туристичну пам’ятку. Новий план передбачав багато незручностей, наприклад, великий фонтан і жодних лавок. Жителі району організували мітинг, прийшли туди з власним планом оновлення і повідомили будівельній компанії, що вони будуть працювати за планом жителів, а не за планом міста. Постійне руйнування будівельної техніки, зрештою, показало будівельній компанії, хто там господар. Оновлений парк сьогодні радує око великою кількістю зелених насаджень та нових лавок. У Екзархії дуже часто нападають на поліцію, поблизу завжди знаходиться штурмовий загін. За останні роки поліція і так, і сяк намагалася зайняти Екзархію, розташувавши озброєних поліцейських, готових у будь-який момент атакувати, по периметру району. Жителі часто перешкоджають поліції в нормальному режимі здійснювати свої функції. Люди малюють графіті і клеять постери серед білого дня. Це зона, де не діє закон. Як би там не було, це найбезпечніший район Афін. Злочини мають політичний характер і не спрямовані проти особистості. Тут безпечно ходити одному вночі по вулиці, якщо, звичайно, ти не коп, люди на вулицях розслаблені і дружньо налаштовані, і особистій власності нічого не загрожує, якщо це не дорогі машини і тому подібні речі. Поліцію тут не люблять, не чекають, та й вона тут і не потрібна.

І саме в такій ситуації поліція демонструє своє справжнє обличчя. Вона не є суспільною необхідністю і створена не як реакція на злочини, а як інститут для підтримки контролю над суспільством. Будучи нездатними зломити бунтівний дух Екзархії, поліцейські використовували більш агресивну тактику – військової окупації району. 6 грудня 2008 року цей підхід привів до неминучого: двоє копів застрелили 15-річного анархіста Алексіса Грігорополуса в самому центрі Екзархії. Після анархісти почали контратаки: по всій Греції поліцейських били битами, камінням, підпалювали коктейлями Молотова і в декількох випадках в них стріляли з вогнепальної зброї. Звільнені зони Афін та інших грецьких міст збільшувалися, і поліція боїться виселяти нові сквоти, тому що люди довели, що вони сильніші. В останні роки поліція намагалася наводнити район, і зокрема анархічний рух, наркотиками, наприклад, героїном. Вони прямо підбурювали наркоманів тусуватися в парку Екзархії. Анархістам та іншим жителям району прийшлося захищатися від цього виду поліцейського насильства. Вони організовували спротив представникам наркокартелів, розповсюджувачів ловили та виганяли, інколи доходило до озброєних перестрілок між жителями та наркоторговцями. Жителі й понині організовують відсіч бандам постійно проводять рейди та облави. Зокрема, сквот K-VOX вів активну боротьбу і протягом 2015-2016 років активістам вдалося повністю вигнати наркоторговців з району. Сквот K-VOX, між іншим, в 2013 році невдало намагалася захопити поліція. Зараз ЗМІ наводять страх на людей, збільшуючи кількість повідомлень про злочини проти суспільства і пов’язуючи це з існуванням автономних провінцій. Насправді злочин – це знаряддя держави, що використовується для залякування людей, ізолювання їх один від одного і створення ілюзії необхідності держави. Але держава є нічим іншим, як мафією, яка отримала контроль над усім суспільством, а закони – це опис всього, що вони у нас вкрали.

Найбільш жорстокі злочини мають своє коріння в культурній традиції. Рівень таких злочинів, як, наприклад, вбивств, значно знизиться в анархічному суспільстві, через те, що більшість причин, що їх породжують, – бідність, прославляння насильства по телебаченню, в’язниці і поліція, військова служба, сексизм, расизм, стереотипи та низький рівень освіти — зникнуть зовсім або помітно зменшаться.

Отже, в анархічному суспільстві насильницькі злочини будуть набагато менше поширені. Але коли вони все ж таки відбуватимуться, чи виявиться суспільство більш беззахисним перед злочинцями? Все ж таки ніхто не може заперечити, що психопати-вбивці можуть час від часу з’являтися. Достатньо на це відповісти, що суспільство, яке здатне зруйнувати уряд, навряд чи підкориться одиноким психопатам-убивцям.

Дуже часто анархізм використовують як синонім хаосу, але справжнім коренем хаосу є державний апарат. Саме поліція, в’язниці та закони є сприятливими умовами для розвитку злочинності. Вільне суспільство здатне захистити себе самостійно.

1 Comment

  1. Хорошо, принцип “что такое ограбление банка, в сравнении с основанием банка” понятен . Но все таки, а что анарх.общество будет делать с тем меньшенством, которое (как признается в статье) все таки будет существовать. Какие существуют анархисткие методы? Что предлагает анархизм в отношении психбольных? Короче говоря: как не прибегая к насилию справится с этими ситуациями? Напишите статью об этом пожалуйста