Зараз всіх на слуху історія справи Рубана, якого затримали 8 березня та висунули підозри в підготовці терактів у Києві на 9 травня. І більше того підготовці вбивства самого Порошенка. У даній справі знайшли вже дуже багато суперечностей з офіційною версією від СБУ. Незадовго до затримання Рубан в інтерв’ю критикував Порошенка за те, що він на обміні полонених робить собі передвиборчий імідж, також тоді він розкритикував і нинішнього голову СБУ. Міномети й снаряди які він перевозив в машині виявилися різних калібрів, і взагалі в Рубана забрали ще в минулому році право їздити на окуповані території, і це ще далеко не все. Питань по даній справі набагато більше чим відповідей. У зв’язку із даною подією хотілося ще раз розібрати чому державі вигідні терористи та різного роду соціальні страхи.
Тероризм явища в Україні відносно нове. А от, що в Західних країнах, що в наших сусідів теракти річ звичайна. Уряди всіх країн наперебій висловлюють свою стурбованість. Багато хто тероризм називає головною проблемою 21 століття. Раз за разом оголошують все нові пакти антитерористичних законів. ЗМІ зі швидкістю світла розповсюджують жахливі подробиці кривавих терактів. На перший погляд може здатися, що державний апарат робить все можливе, щоб побороти раз і назавжди це жахливе явище. Але це не так. Державі як інституту тероризм є вигідним. Завдяки соціальним хвилюванням чиновники під “шумок” можуть спокійно прикручувати гайки. Прикриваючись боротьбою з тероризмом можна легко обмежувати в правах звичайних громадян. Страхи населення перед зовнішньою загрозою сприятливий час для посилення репресивного апарату держави.
Дуже часто теракти підготовлюють не бородаті ісламські терористи, а самі спецслужби держав для залякування населення. Для прикладу розглянемо теракт в метро, що відбувся в Мінську 2011 року. Цій події передувала велика протестна хвиля пов’язана з черговою перемогою на виборах Лукашенка. 19 грудня 2010 року сили МВС розігнали протестувальників. Багато людей були поранені, багато затриманих. Народ не міг більше терпіти диктатора. І ось-ось мав зібрати сили, і дати черговий бій диктатурі Лукашенка. Через соцільні мережі були організовувалися так звані мовчазні протести, вони проходили регулярно щосереди на центральних площа головних міст країни. І тут відбувся теракт в метрополітені. За офіційними даними померло 15 людей 203 були поранені. Після чого в інформаційному просторі з’явилося ряд фейкових новин про замінування інших станцій метро, про вибухи у багатьох районів Мінська та замінування автобусів. Хоча ці новини були фейковими, але свою справу вони зробили – населення було залякане. “Терористів” швидко знайшли, “злочинцями” виявилися двоє молодих людей Димитрій Коновалов і Владислав Ковальов після їх затримання їм дуже швидко винесли та привели в дію смертний вирок. Мотиви їх так і залишилися таємницею. Але всі докази їх причетності до теракту не витримували критики. В інтернеті багато матеріалів з повним критичним розбором доказів по справі. Фальсифікація була очевидною і більш того почали з’являтися докази причетність КГБ до організації теракту. Та свою справу кривава жертва диктаторському режиму зробила. Лукашенко швидко прийняв ряд законів, які посилювали контроль за населенням. А самі протестні настрої в суспільстві швидко змінилися на страх перед новою невідомою загрозою.
І такі приклади далеко не рідкість в світовій практиці, коли спец. служби організовували теракти для просунення того чи іншого кандидата, для проведення “антитерористичних законів” чи придушення протестних настроїв. Досить часто в терористи записують активістів, які активно виступали проти режиму. В Україні теж після початку війни на Донбасі багато популістських політичних партій, зокрема й ультраправі вимагали ведення військового стану в країні. Військовий стан, нагадаємо, надає величезні повноваження в руки чиновників, водить комендантську годину і тимчасово обмежуються права та свободи людей. Тоді попри всі старання різних політиків і ультраправих вдалося уникнути ведення військового положення. Але розмови про його актуальність ведуться і досі. Варто лише згадати які події передували затриманню Рубана і все зразу стане на свої місця. Зовсім недавно влада жорстко розігнала мирних протестувальників під Верховною Радою. На наш погляд очевидно, що справа з Рубаним була затіяна навмисно, щоб відволікти увагу суспільства.
Тероризм та інші зовнішні загрози завжди були гарним інструментом на службі у держави. Політики самі залякують населення для укріплення свого становища. Тому ми в черговий раз нагадуємо, що головний терорист – це держава!