Історія анархізму. Царевбивці(Народна Воля). Ч.1.

Щоб повністю зрозуміти мотивацію яка рухала наших сьогоднішніх героїв обов’язково потрібно розібрати історичний період в якому вони перебували. Російська імперія кінця XIX століття, більша частина населення якої є селяни. Вони несуть нестерпно важкий тягар: біднота, важка робота та недосвідченість. Більшість людей не вміють читати, не говорячи вже про якусь освіту. І поряд із цією бідністю існує культ царя, який посланий богом і є батьком для всього населення, хоче тільки добра своїм дітям, а злі бояри його дурять і саме вони винні у всіх бідах народу. Наряду із цим населення міст, за сьогоднішніми мірками займається важкою працею, але на відміну від селянства має доступ до освіти й більше можливостей. Кращі представники молодої інтелігенції швидко зрозуміли, в якій скрутній ситуації опинилася Росія. Тим більше що в більшості країн заходу в ту епоху були встановлені відносно Російської імперії передові політичні режими. У 1870-х роках Західну Європу охопила соціальна боротьба; велася активна пропаганда соціалізму. Марксизм починав організовувати робочий клас в потужну політичну партію. Як завжди сміливо обманюючи цензуру – чиновникам не вистачало розуму й освіченості розпізнавати обман – кращі публіцисти того часу (наприклад, Чернишевський, який в підсумку за свою сміливість був відправлений на каторгу) своїми написаними з підтекстом статтями сприяли поширенню соціалістичних ідей в середовищі інтелігенції. Вони багато чому навчили молодь, розповідаючи про ідейні політичні події і суспільні явища за кордоном, і одночасно спритно викривали так звані «реформи» Олександра II, їх справжні причини, лицемірство і половинчатість. Так що, було цілком природним, що в ці роки в Росії з’явилися підпільні групи, які боролися з ненависним режимом й перш за все, поширювали ідеї політичного і соціального визволення трудящих класів. Ці групи складалися з юнаків і дівчат, які повністю присвятили себе завданню «нести світло в трудящі маси» і готових заради цього на будь-які жертви.

Так виник масовий рух молодих російських інтелігентів, багато з яких залишали сім’ю, спокійне життя та кар’єру й ішли «в народ», щоб агітувати його. З іншого боку, почалися терористичні акти проти вірних слуг режиму. У період з 1860 по 1870 роки відбулося кілька замахів на великих чиновників. Було зроблено й кілька спроб вбити царя, які закінчилися невдачею. Рух зазнав краху й не приніс жодних результатів. Майже всі пропагандисти були схоплені поліцією, найчастіше їх видавали самі селяни, які непохитно довіряли царю, і відправлені в тюрми, заслання або на каторгу. Головною причиною програшу руху був культ Царя. Стало очевидно, що для подальшого розвитку революційних ідей потрібно було цей культ знищити, і політична партія “Народна Воля” взяла на себе цю місію.

Партія «Народна воля» організувалася на Липецькому з’їзді в червні 1879 року. На противагу «Землі і Волі», з учасників якої вона виділилася, вони підкреслювали політичну боротьбу як засіб завоювання соціалістичного ладу.

Теоретичний світогляд революційних народників (учасників «ходіння в народ») було засвоєно і партією «Народна воля». Партія «Народна воля» виходила з переконання, що російський народ «знаходиться в стані повного рабства, економічного й політичного … Його облягають шари експлуататорів, яких породила і захищає держава … Держава становить єдину в країні капіталістичну силу; вона ж є єдиним політичного гнобителя народу… Ця державно-буржуазна пухлина тримається виключно голим насильством … Російський народ за своїми симпатіями і ідеалам є цілком соціалістичним; в ньому ще живі його старі, традиційні принципи – право народу на землю, общинне і місцеве самоврядування, зачатки федеративного устрою, свобода совісті й слова. Ці принципи отримали б значне поширення і дали б абсолютно новий напрямок, в народному дусі, всієї нашої історії, якби тільки народ отримав можливість жити і влаштовуватися так, як хоче, згідно зі своїми власними схильностями». Зважаючи на це партія Народна воля вважала своїм завданням «політичний переворот з метою передачі влади народу». Як знаряддя перевороту, партія виставляла установчі збори, обрані вільною загальною подачею голосів. Зобов’язуючись цілком підкорятися народній волі, партія, проте виставляла свою програму, яку повинна була відстоювати:

  • Постійне народне представництво, яке має повну владу в усіх загальнодержавних питаннях;
  • Широке обласне самоврядування, забезпечене виборністю всіх посад, самостійністю світу і економічною незалежністю народу;
  • Самостійність ради, як економічної й адміністративної одиниці;
  • Передача землі народу;
  • Система заходів, що мають на меті передати в руки робітників всі заводи й фабрики;
  • Повна свобода совісті, слова, друку, зібрань, об’єднань та виборчої агітації;
  • Загальне виборче право, без станових і будь-яких майнових обмежень;
  • Заміна постійної на територіальну армію.



Як ми писали вище, невдачі «ходіння в народ» в середині 1870-х років породили в народницьких гуртках сумніви в цілях руху і в тактиці їх досягнення. Селянство не приймало агітації пропагандистів, багато з яких опинилися в тюрмах і засланнях, не добившись помітних результатів. Агітація все більше переносилася з села в місто. Народники все більше схилялися до необхідності боротьби за політичні перетворення і свободи. У найбільшій революційної організації «Земля і воля», яка восени 1878 роки втратила ряд лідерів в результаті провалу основного гуртка, назрів розкол. Частина революціонерів на чолі з Г. В. Плехановим і М. Р. Поповому наполягала на продовженні агітації в селі. Інші на чолі з А. Д. Михайловим закликали до політичної боротьби, «дезорганізації» уряду будь-якими методами, включаючи терористичні. Серйозний вплив на настрої в революційних колах надали політичні процеси 1877-1878 років (суд над учасниками Казанської демонстрації, процес 50-ти, процес 193-х). Замах Засулич, вбивство Мезенцова Кравчинського, замах Соловйова привели до посилення терористичних настроїв в революційних колах. У травні 1879 року в Петербурзі група землевольців – прихильників політичної боротьби та терористичних методів – створила таємну організацію «Свобода або смерть».

На літо 1879 року було намічено з’їзд землевольців, які представляли і столичні, і провінційні гуртки. Прихильники нового напряму, «політики», схилялися до застосування терористичних методів боротьби, таємно від інших провели 15-17 червня окремий з’їзд в Липецьку, де погодили свої дії і програму для наступного загального Воронезького з’їзду. На Воронезькому з’їзді, що проходив з 18 по 21 червня, розбіжності між «політиками» і «деревенщиками» привели до розколу організації. Лідер «деревенщиків» Г. В. Плеханов демонстративно покинув з’їзд. Однак формально єдина організація «Земля і воля» існувала до кінця серпня – початку осені 1879 року, коли прихильники політичної боротьби і терору організували нову партію «Народна воля», а «деревенщики» створили «Чорний переділ». У Виконавчий комітет (ІК) «Народної волі» спочатку увійшло приблизно 15 осіб (точні списки невідомі), зокрема, учасники Липецького з’їзду: А. І. Баранников, А. І. Желябов, А. А. Квятковський, Н. Н. Колодкевич, А. Д. Михайлов, Н. А. Морозов, М. Н. Ошанина, Л. А. Тихомиров, М. Ф. Фроленко, С. Г. Ширяєв. «Народна воля» мала централізовану структуру на чолі з Виконавчим комітетом. До початку 1881 року в організацію входило близько 500 чоловік, а за весь період з 1879 по 1883 рік вона об’єднувала 80-90 місцевих, 100-120 робочих, 30-40 студентських, 20-25 гімназійних і близько 25 військових гуртків.

Засновники «Народної волі», як правило, спочатку широко розуміли завдання нової партії, не зводячи їх лише до терору і розглядаючи його як один із засобів політичної боротьби. Однак ставало дедалі очевиднішим, що царизм є непереборною перешкодою на шляху народної освіти. Звідси залишався тільки один крок до логічного висновку: перш за все слід знищити царський режим. Рухомі відчаєм після стількох поразок молоді люди поставили собі безпосередньою метою вбивство царя. В основі такого рішення лежав і ряд інших причин. Мова, зокрема, йшла про те, щоб «публічно» покарати людину, яка обманював народ своїми так званими «реформами», і викрити цей обман в очах широких народних мас, зробивши акт, який нікого в суспільстві не залишив би байдужим. Загалом, знищенням царя хотіли показати народу неміцність, вразливість і тимчасовість царського режиму. Таким чином, члени групи сподівалися раз і назавжди зруйнувати «міф про доброго царя». Деякі з них йшли далі: вони допускали, що вбивство царя може покласти початок масового повстання, яке виллється в революцію і падіння царизму. на Липецькому з’їзді царю винесли смертний вирок, з перших днів свого існування Виконавчого комітету спрямував основні та практичні зусилля для виконання цього вироку Олександру II.

Вбивство царя дуже важка річ, в другій частині ми докладно розповімо про всі спроби підготовки вбивства, про відповідні царські репресії та те як склалася подальша доля «Народної волі».