Історія анархізму багата відчайдушними революціонерами, які не тільки з бомбою та пістолетом в руках боролися із силами зла, а й тими, хто своєю зброєю обрав книги та освіту. Одним із таких представників анархістського руху був Франсеск Феррер.
Франсеск Феррер народився 10 січня 1859 року в селі Аллела під Барселоною. До 13-річного віку Франсеск навчався в сільській школі, але через матеріальні труднощі був змушений припинити навчання і влаштуватися прикажчиком у фірму, яка торгувала сукном. Під впливом діяльності робітничого руху Феррер проявляє інтерес до анархістських ідей, відвідує збори гуртків анархістів і марксистів. Незабаром він вступив до ліволіберальної партії республіканців, після чого активно включився в політичну діяльність. Влаштувавшись контролером на залізничний шлях від Барселони до французького кордону, він стає зв’язковим між іспанськими республіканцями і їх лідером – Руїсом Сорильє, який проживав в той час у Парижі.
У 1885 р. Феррер намагається організувати страйк залізничників, а в 1886 р., під час повстання республіканців, бере участь в боях за місто Санта-Колома. Після розгрому повсталих Феррер емігрує до Франції. У Парижі він стає секретарем у Руїса Сорильє. Щоб утримувати дружину і чотирьох дітей, Феррер починає давати приватні уроки іспанської мови. З цього моменту починається його кар’єра педагога. Поступово він розробляє власну методику викладання, яка ґрунтувалася, в першу чергу, на потребах повсякденного життя. В якості методу навчання він використовував діалоги, пов’язані з ситуаціями в магазинах, кафе, на вулицях. Ця методика, докладно викладена в першій книзі Феррера «Практична іспанська», принесла йому популярність. Незабаром він отримує диплом з правом викладання. У 1895 році Феррера запрошують викладати іспанську мову в Кондорсе.
Поступово Франсиско розчаровується в ідеях лівих республіканців, після смерті Сорильє взагалі розриває всі контакти з ними і знайомиться з теоретиками лібертарного комунізму Жаном Гравію і Елізе Реклю і лібертарним педагогом Полем Робеном. Під їх впливом з середини 1890-х рр. Феррер остаточно стає анархістом. Як і багато хто з активних анархістів, Франсиско Феррер надавав великого значення революційно-синдикалистським рухам за прикладом французької Загальної конфедерації праці. У концепції революційного синдикалізму лежить створення працівниками в процесі боротьби за свої інтереси профспілок, кооперативів, які мали бути своєрідними школами для дорослих, вогнищами майбутнього суспільства. Феррер же приділяв увагу й вихованню підростаючого покоління. Він критикував державну освіту, вважав її інструментом пропаганди, яка не допомагає дитині сформувати правильні цінності.
“Якщо ми хочемо, щоб сучасна педагогіка виховувала прагнення до реалізації нової, більш справедливої форми суспільства; Якщо ми хочемо поінформувати підростаюче покоління про причини, які викликали соціальні проблеми; Якщо це означає, що ми прагнемо звільнити освіту від релігійної фантастики та від пропаганди усіх ідей соціально-економічної нерівності; То ми не можемо довірити освіту державі або іншим офіційним органам, які підтримують існуючі привілеї та закони, які нині оправдовують експлуатацію однієї людини інших.”
Для повного розуміння тодішнього контексту потрібно зазначити той факт, що Церква дореволюційної Іспанії мала величезний вплив на освіту, та взагалі намагалася пролізти в усі сфери людського життя. Феррер був антіклерикалістом, він вважав недопустимим втручанням релігійних організацій в освіту. Посилаючись на проповіді про смирення, від значної частини адептів цієї релігії, він робив висновок, що християнин малоздатний до безкомпромісної боротьби за створення нового справедливого суспільного ладу. Феррер вважав, що завдання будь-якої державної системи освіти полягає в тому, щоб “привчити дитину коритися, сліпо вірити й думати згідно пануючим соціальним догмам”, пристосувати людину до того місця в суспільстві, яке нав’язане їй правлячими елітами. Однією з цілей нової школи про які говорив Феррер, було “вирвати з розумів те, що розділяє людей”.
“Головний метод виховання в цій школі – примус. Тому корінні зміни в ній повинні бути засновані на «знищення примусу», усунення «моральної і етичної дисципліни», яка «прищеплює дітям готові ідеї … що знищують волю дитини”.
8 жовтня 1901 року Феррер заснував в Барселоні «Сучасну школу». У неї приймали дітей з 5 до 12 років, незалежно від статі і матеріального становища. За навчання стягувалася невелика плата, але її розміри змінювалися, в залежності від матеріального становища батьків учня. У підсумку, бідняки платили стільки, скільки дозволяли їх кошти. Їх розподіляли по класах залежно від рівня знань. Феррер відмовився від застосування покарань в навчально-виховному процесі. Відсутність примусу сприяла встановленню дружнього спілкування між викладачами та учнями. Щоб не викликати конкуренцію між дітьми, вчителі відмовилися і від оцінок. Традиційному поділу освіти на початкову, середню і вищу Феррер протиставив ідею «всебічного виховання» – єдиної школи. «Сучасна школа» давала дитині освіту, що поєднувало в собі елементи початкового, середнього та професійного. При школі працювали майстерні, де дітей за їхнім бажанням навчали ремеслам, корисним в майбутньому. Навчання в школі тривало 4 роки. Центральне місце в навчанні займали природничі науки. Містичні і взагалі будь-які надприродні пояснення будь-яких явищ не допускалися. Заняття складалися з бесід викладача з учнями, наочних уроків і освітніх прогулянок (на природі, на фабриках і т. п.). Метою таких прогулянок був розвиток у дітей інтересу до найрізноманітніших речей і явищ, схильності до спостережень та висновків. Уроки слугували засобом систематизації знань, отриманих в ході практичних занять в майстернях, на екскурсіях і прогулянках. Дітей знайомили з фактами з газет і журналів, що відображають стан суспільства, приводили в доступній їм формі найрізноманітніші точки зору на соціальні та інші проблеми. У школі проводилися лекції і для дорослих. Феррер надавав в ній приміщення для профспілок.
Школи Феррера були досить успішними. При відкритті школи в ній навчалися 30 дітей, до 1907 року їх число зросло до 126. У Феррера з’явилися послідовники – «Сучасна школа» поклала початок руху «нових шкіл» по всій Іспанії. До 1904 року в Барселоні і в провінції за цією системою працювали 14 шкіл для дітей робітників. До 1907 року їх було вже 47 з 1700 учнями. Феррер допомагав школам своїх послідовників підручниками, підбирав для них вчителів. Матеріальну допомогу цим навчальним закладам надавали й іспанські синдикалістські профспілки, в діяльності яких Феррер теж брав активну участь. З 1901 року він працював в революційно-синдикалистской газеті La Huelga General («Загальний страйк»), в 1907 році входив в число засновників федерації революційно-синдикалістських профспілок «Робоча солідарність», з якої пізніше виросла знаменита Національна Конфедерація Праці (CNT) . Та й саме виховання в «Сучасній школі», що мало відверто антиавторитарний, атеїстичний і антивоєнний характер, по суті, було діяльністю з перетворенняіснуючого суспільного ладу.
“Нові школи” дуже відрізнялися від тодішніх традиційних шкіл, в яких навчали, в основному, читанню та письму на іспанській та початковій метаматематиці. Найбільша увага приділялася вивченню Біблії, молитв і катехизис. Застосовувалися тілесні покарання.
Звісно, ідеї «раціонального виховання» викликали ненависть з боку клерикалів, бюрократії і капіталістичних кіл, оскільки це виводило освіту зі сфери їх ідеології. Та й цінності, які виховували в дітей в “Нових школах”, не могли не лякати державних можновладців. 31 травня 1906 року Матео Морраль Брока – працівник видавництва Феррера, за власною ініціативою кинув бомбу в весільний кортеж короля Альфонса XIII. Феррера звинуватили в підбурюванні до замаху і заарештували, а його школу закрили. Спроба влади Іспанії знищити Феррера обурила багатьох з тих, хто цікавився проблемами освіти. Розгорнулася міжнародна кампанія в його захист. Про дії іспанської влади з обуренням писали газети в багатьох країнах світу, майже у всіх країнах Західної Європи з’явилися «союзи допомоги Ферреру». Під тиском міжнародної громадськості суд виправдав Феррера, проте влада не дозволила йому знову відкрити школу, пославшись на той факт, що використовувані нею підручники не відповідають встановленим вимогам.
Феррер змушений був виїхати за кордон і спрямував всісили на пропаганду своїх педагогічних ідей. З цією метою у квітні 1908 році, спільно з англійським журналістом Вільямом Гіфордом, він заснував в Парижі «Міжнародну Лігу раціонального виховання дітей». У неї входили педагоги з Іспанії, Німеччини, Франції, Італії, Бельгії, Швейцарії та Великобританії. У керівництво Ліги увійшли відомі діячі науки і культури: письменники – лауреати Нобелівської премії Анатоль Франс і Моріс Метерлінк, видатний теоретик вільного виховання Жан-Франсуа Ельсландер, біолог Ернст Геккель.
Продовжували свою діяльність прихильники Феррера і в Іспанії. З їх допомогою було відновлено видання щомісячного «Бюлетеня нової школи». 17 червня 1909 року, отримавши звістку про хворобу дружини, свого брата і племінниці, Феррер виїхав в Барселону, не підозрюючи, що ця подорож стане останньою в його житті.
У липні 1909 в Іспанії розпочався бунт. Приводом до повстання послужив декрет про призов 20 000 жителів Каталонії в іспанську армію для боротьби з племенами рифів в Марокко, виданий урядом країни 18 липня 1909 року. У відповідь на це анархісти з “Робочої солідарності” закликали до проведення загального страйку. 26 липня по Каталонії прокотилася хвиля антимілітаристських протестів і страйків. Загальний страйк переріс в стихійне повстання, яке увійшло в історію під ім’ям «Трагічного тижня». Цей виступ, іспанський уряд і католицька церква використала як привід для розправи над Феррером, який був абсолютно непричетний до нього. Його звинуватили в організації повстання, заарештували і передали військовому суду. Страти Феррера вимагав Орден єзуїтів, дії суду схвалив Папа Пій X. Звинувачення було сфабриковано так грубо, що навіть виділений трибуналом офіційний захисник капітан Гальсерана вимагав виправдати підсудного. На слідстві і в суді вислуховувалися лише ті, хто давав свідчення проти обвинуваченого; були зібрані всі анонімні доноси; всі, кого захист хотів висувати в якості своїх свідків, уряд вислав за межі Іспанії.
Ця розправа викликала масовий рух в Європі. Створювалися “комітети захисту Феррера”, проводилися мітинги протесту, іспанському королю Альфонсу XIII посилали тисячі телеграм з вимогою звільнити Франсеска Феррера. Але це не дало результатів. Він був засуджений до смертної кари й 13 жовтня 1909 року був розстріляний. Як вказували очевидці, Феррер зберігав перед стратою мужність і голосно звернувся до солдат, які мали виконати вирок: «Діти мої, цільтеся краще! Це не ваша провина. Я не винен. Хай живе Вільна школа!».