У той час, коли ультраправі розстрілюють мирних людей у мечетях, анархістські загони знаходяться на передовій і по-справжньому воюють з ІДІЛом. Загони анархістів-інтернаціоналістів беруть активну участь у сирійському конфлікті, воюють з «Ісламською Державою», диктатором Асадом, турецьким імперіалізмом, і, головне, з автоматом у руках пропагують ідеї самоврядування та прямого народного контролю.
Громадянська війна в Сирії — дуже давній, багатосторонній, багаторівневий збройний конфлікт, що почався навесні 2011 року, як локальне громадянське протистояння й поступово переріс у повстання проти режиму Башара Асада, у яке з часом були залучені не тільки основні держави регіону, а й міжнародні організації, військово-політичні угруповання та світові держави. Спочатку бойові дії велися між урядовою армією та формуваннями «Вільної сирійської армії» (ВСА). Головною організацією сирійської опозиції стала Сирійська національна рада (СНР), у яку на той період входили всі антиурядові фракції. Однак згодом у рядах опозиції стався розкол — першими з його складу вийшли курдські організації, котрі сформували власний уряд (Вища курдська рада), а в 2013 році найрадикальніші ісламістські угруповання утворили «Ісламський фронт». Через розкол у рядах повстанців позиції ВСА істотно ослабли, і її роль відійшла на другий план. А провідну роль у протистоянні урядових сил стали грати різноманітні ісламістські угруповання, серед яких найбільш боєздатними є терористичні організації «Фронт ан-Нусра» (місцеве відгалуження Аль-Каїди) та «Ісламська Держава» .
Перші загони бойовиків ІДІЛу зʼявилися в Сирії в січні 2014 року в провінціях Ідліб і Алеппо. Тоді ж вони захопили Манбідж (на 2013 рік населення становило близько 80 тис. Чоловік) в провінції Алеппо. Місто стало одним із перших сирійських поселень, завойованих терористами. Влітку 2014 року терористи просунулися вглиб країни до провінції Ракка і до липня захопили її адміністративний центр. Ракка стала столицею так званої «Ісламської Держави». Водночас терористи діяли й на території Іраку. Стрімкий наступ ІДІЛу і захоплення терористами значних територій Сирії та Іраку влітку 2014 року стали приводом для початку військової інтервенції США та її союзників, які з вересня 2014 року наносять авіаудари по позиціях ісламістів у Сирії, а також озброюють і навчають загони так званої «Поміркованої опозиції». 30 вересня 2015 року за домовленістю з президентом Башаром Асадом військову операцію в Сирії почали Повітряно-космічні сили Російської Федерації, що діяли в тісній координації з урядовими військами.
За даними ООН, до 2015 року в ході конфлікту загинуло близько 220 тис. чоловік. Війна стала однією з головних причин європейської міграційної кризи, викликавши масовий вихід біженців із Сирії. Конфлікт характеризується запеклими бойовими діями, безладними обстрілами населених пунктів, масовими вбивствами та численними військовими злочинами проти мирного населення, а економіці й інфраструктурі країни завдано колосального збитку. І в цій кривавій мʼясорубці знайшлося місце анархістам.
Міжнародний батальйон свободи, зазвичай скорочено IFB або EÖT – озброєна група, що складається з лівих іноземних добровольців, які борються на боці курдських загонів народної самооборони в сирійській громадянській війні — на підтримку Рожавської революції й проти «Ісламської Держави Іраку та Леванту». Формування Міжнародного Батальйону Свободи було оголошено 10 червня 2015 року. Натхненням для бійців стали Інтернаціональні бригади часів громадянської війни в Іспанії. Хоча учасники представляють різні політичні погляди, але більшість є анархістами.
Автономна область Рожава, як вона існує сьогодні, є однією з небагатьох світлих плям між диктаторським режимом Асада та ІДІЛ. Витіснивши ставлеників режиму Асада в 2011 році й не зважаючи на ворожість практично всіх своїх сусідів, Рожава не лише зберігає свою незалежність, а й є найдемократичнішою країною відносно диктаторських сусідів. Хоча сама Рожава є повноцінною державою з поліцією, де Робоча партія Курдистану є основним органом прийняття рішень, паралельно на місцях тут розвиваються народні асамблеї. Також сформовано ради та народну міліцію, частина засобів виробництва перейшла під контроль самоврядних робочих кооперативів — і це попри постійні атаки з боку крайніх правих сил ІД. Хоча курди не позбавлені вад, але особливо на фоні довколишніх людоїдських диктатур вони є надзвичайно прогресивними. Наприклад, існує квота для жінок. Їх кількість у радах повинна бути не менше 40 відсотків, проте буває і більше. Економічна ситуація дуже складна через загальну кризу, пов’язану з війною, і тому, що велика частина Курдистану знаходиться в бідній на ресурси пустелі.
Рада, наприклад, може зобовʼязати власника магазину не завищувати ціни, якщо на це буде скарга від мешканців. Приблизно 20% економіки знаходиться в руках самоврядування. А що через загальну економічну та військову кризу в регіоні питання безробіття стоїть дуже гостро, робітники в кооперативах час від часу чергуються, щоб дати можливість заробити іншим і заодно, навчитися пекти або шити у швейному кооперативі та кафетерії. Працівники ділять зарплату порівну. Частина заробітку залишають на розвиток підприємства (закупівля тканин або продуктів, оплата електрики). Всі питання, пов’язані з виробництвом і його розвитком, а також із колективом, вирішуються голосуванням робітників. Діяльність кооперативів координується радами. Основним видом економічної діяльності в Рожаві є сільське господарство. У 90-х роках діюча політика режиму заперечувала курдів як частину сирійців. Курдам “заборонили” громадянство, через що вони втратили своє право на власний будинок або землю. Після цього арабів відправили колонізувати забрані в курдів землі. Таким чином ці люди отримали великі шматки землі. Коли почалася сирійська громадянська війна, вони перейшли на бік режиму або взагалі втекли з Сирії. Так, їхні колишні великі ділянки землі були розподілені між кооперативами й почали управлятися безпосередньо колективами. Зазвичай біженці, яким потрібна робота, йдуть у ці кооперативи й працюють там. Сільськогосподарські товари використовуються безпосередньо комуною, як своєрідна соціальна допомога, щоб усі бідні люди могли прийти до громади й сказати: «У мене немає їжі» й отримати її, саме тому ніхто не вмирає від голоду в Рожаві.
Варто сказати, що принцип прийняття рішень спільно та на базі взаємодопомоги є однією з запорук виживання в важких умовах.
Усе це дуже привабило увагу анархістів із різних куточків світу. Міжнародні загони анархістів не просто воюють на курдів, а й займаються активною пропагандою своїх ідей серед населення. Проте, як зазначають багато іноземних добровольців курди й так мають високий рівень політичної освіти, багато хто вільно цитував Прудона, Бакуніна і Мюррея Букчина. Як згадувала одна соціальна активістка, яка побувала в Курдистані:
«Нас запросили до юних апочистів, дуже завзятих молодих дівчат і хлопців. У гостях були ще й анархісти з різних країн: німці, іспанці, американці. А через те, що хлопець, який добре знав курдську та англійську, прийшов не відразу, а всім хотілося спілкуватися, то в хід йшли малюнки, діаграми, наочні посібники з підручного матеріалу. Спілкувалися на тему, якими шляхами будувати краще майбутнє. Сперечалися, наводили аргументи. Але це була дружня суперечка й дуже тепла атмосфера. Один із молодих апочистів став показувати на коробці з печивом перевагу взаємодопомоги над індивідуалізмом. Капіталіст, постарається забрати собі всю коробку, в кращому випадку, залишить якісь крихти іншим. А анархіст поділиться, щоб вистачило всім, і всі будуть задоволені. А як печиво було справжнісіньке та їстівне, то перевага такого підходу була наочною. Коли прийшов анархіст, який добре міг перекладати англійською, дискусія пішла ще жвавіше. Я ловила себе на думці про те, що це якась фантастика: Близький Схід, війна всіх проти всіх, і ось, сидять люди з різних країн і обговорюють, як разом змінювати світ, діляться своїми ідеями. І всі намагаються зрозуміти один одного».
Один із анархістів, який воює в лавах інтернаціоналістів описував роль і перспективи участі анархістів у конфлікті так:
«З точки зору анархіста, це не революція анархістів. Тут є елементи ідеології анархізму, хоча б це вже дуже добре. Але це не означає, що ми не повинні підтримувати революційний процес, учасники якого не є на 100% анархістами. Але також ми не повинні бути дурнями і думати: «О, це нова Іспанія 36-го, нова іспанська революція», Ні, це не так. Курдський рух – це не CNT або FAI. У нього багато специфічних рис, схожих на анархізм, але вони йдуть не від ідеології анархізму, а від місцевих, старих традицій. Знаєте, ми повинні працювати над цим і не бути дурнями. Коли ви сліпо підтримуєте щось, а потім щось іде не так, ви дуже розчаровуєтеся. У таких випадках надмірний оптимізм призводить до розчарування, тому ви повинні бути трохи прагматичними та бачити всю картину. Але я думаю, що це все ще єдине місце в світі, де ми бачимо, що відбувається справжня революція, і для кожного революціонера дійсно цікаво побачити та вивчити цю революцію, її досвід, вивчити, що працює, а що ні. Останній раз, коли анархісти брали участь у революції, був близько 60 чи 70 років тому. З того часу все змінилося: світ, спосіб його роботи, економіка, люди і т.п. Ми маємо уявлення лише по нашому попередньому досвіду про те, що працює, а що ні, але багато що змінилося. Наприклад, економіка. Зараз це в усьому світі, якщо ви починаєте революцію в якомусь регіоні, ви повинні подумати про те, як забезпечити людей усім, що їм потрібно, і це зовсім не так, як у минулому. Або подивіться на війну. Приклад: літак змінив обличчя війни. Тепер недостатньо мати гвинтівку, щоб захистити революцію на вашій території, як це було під час революції в Іспанії. З іншого боку, революція в Іспанії була розбита наступом великої кількості військ: тактика, яка навряд чи спрацює в нинішніх умовах. Точність літаків у наш час божевільна. Дрони можуть використовувати динаміт замість партизанів і т.д. Для нас дуже важливо вивчити цей досвід, щоб зробити правильний висновок: спосіб організації, спосіб захисту, процес поширення наших ідеалів, те, що ми пропонуватимемо людям. Як я можу сказати зі свого досвіду, тут є над чим подумати, щоб у майбутньому, мати змогу створити власну організацію, щоб здійснити революцію.»
Завдяки активній участі в справжньому збройному конфлікті анархісти отримують цінний досвід ведення сучасної війни. Не можна не згадати й про трагічний аспект повернення анархістів до зброї. Починаючи з 2012 року, на полях Сирійської війни загинуло не менше десятка наших однодумців, а можливо, і декілька десятків. Такий необхідний досвід дається анархістами дорогою ціною. З іншого боку, успіхи наших товаришів не можуть не надихати. Війна продовжується, і нам хочеться надіятися, що зрештою ідеї прямої демократії зможуть перемогти.