Один в полі воїн

Давайте подумаємо над тим, що до снаги зробити всього одній людині проти всесильного державного апарата? Наприклад, можна організувати ряд терористичних актів проти чиновників, зібрати групу сміливців та розпочати повстання, видавати та редагувати безліч революційних газет, написати величезний доробок теоретичних робіт по анархізму. Звучить забагато для одної людини чи не так? Але за цими справами стоїть реальна людина, Ерріко Малатеста.

Малатеста вже в свої 14 років зіткнувся зі всією несправедливістю політичної системи. Він написав відкритий лист королю Італії Віктору Еммануілу II. В якому жалівся на важке життя простих громадян, і несправедливість чиновників. Еммануіл відгукнувся на лист молодого хлопця, і ув’язнив його в’язницю. Так Малатеста отримав свій перший тюремний строк і заодно повністю розчарувався в державному апараті. Після ув’язнення хлопець продовжив навчання, він вивчав медицину в університеті Неаполя, звідки його відрахували за участь в демонстрації. Дружба з анархістом Кармелло Палладіно, привела Малатесту в Неапольську секцію Першого інтернаціоналу. У 1872 році він зустрів Бакуніна, з яким брав участь в Установчому конгресі Сент-Іменського анархістського інтернаціоналу. Після якої кар’єра анархіста в Малатести перейшла в активну фазу.


Малатеста почав збирати біля себе групу ідейних анархістів і вже в квітні 1877,він , ініціював постання в провінції Беневенто, взявши без боротьби Летінен і Галло. Революціонери спалили податкові регістри й оголосили кінець влади короля, що місцеве населення зустріло з великим ентузіазмом. Навіть місцевий священик висловив їм свою підтримку. Проте, незабаром, повстання було придушено урядовими військами, самого Малатесту ув’язнили. Після звільнення він продовжив свою справу.

Проти членів італійської королівської сім’ї було проведено ряд терористичних актів. Після яких Малетесту взяли під постійний нагляд поліції тому, що прямих доказів про його причетність у поліцейських не було. Розуміючи, що його чергове затримання лише питання часу. Та й поліція своїм постійним наглядом сковувала руки революціонеру, він вирішив втікати закордон. Дуже довго поневірявся різними країнами Європи. Згодом Малатеста відвідав Женеву, де надавав підтримку Елізі Реклю і Петру Кропоткіну, допомагаючи останньому видавати Lе Révolte. Однак і звідти він був вигнаний місцевою владою, після довгих поневірянь осів нарешті в Лондоні. Де Малатеста, працюючи продавцем морозива і механіком, брав участь в 1881 році в анархічному конгресі, в якому також взяли участь Петро Кропоткін, Франческо Саверіо Мерлін, Марі Ле Конт, Луїза Мішель і Еміль Готьє. Протягом наступних років, Ерріко тайно їздив в різні країни Європи де проводив лекції та займався політичною агітацією.

Малатеста взяв участь в Міжнародному Конгресі анархістів в Амстердамі (1907), де він сперечався про співвідношення анархізму і синдикалізму – профспілкового руху. Він критикував позицію, що синдикалізм революційний і створює умови для соціальної революції, аргументуючи, що синдикалізму самого по собі недостатньо. Профспілки можуть грати реформістську роль, а іноді навіть консервативну. Він наводив у приклад профспілки США, де висококваліфікованих робітників іноді виступали проти низькокваліфікованих, щоб захистити своє відносно привілейоване становище.

Після першої світової війни, Малатеста повертається в Італію, де його знову ув’язнюють. Він звільняється за два місяці до приходу фашистів до влади. З 1924 до 1926 рік, коли Беніто Муссоліні змусив всю незалежну пресу замовкнути, Малатеста видавав журнал Pensiero e Volontà. Тюремне ув’язнення погано відзначилося на його здоров’ї. В п’ятницю, 22 липня 1932 року, після декількох років страждань він помер від бронхіальної астми.

Ось так закінчилася історія великої людини. Який урок ми можемо винести з його біографії. А те, що історію завжди рухали вперед, ось такі сміливі люди, які не бояться кинути виклик несправедливості та гідно боротися з нею до кінця свого життя.