Незакінчена революція

Зараз проходять активні протести в Франції, якими неможливо не захоплюватися – децентралізований радикальний протест. Не так давно грецькі анархісти теж виходили на вулиці з коктейлями Молотова боротися з поліцейськими окупантами. Рік тому ми могли спостерігати протистояння в Гамбурзі, жваву боротьбу анархістів із нацистами в США. Та й у самій Україні всього 5 років тому вулиці перетворювалися в барикади, і люди виступали проти диктаторських законів. Всі ці протести однозначно надихають. Але також змушують побачити в наскільки жахливій, антидемократичній системі ми живемо. В системі,  людям, щоб зупинити підвищення цін, захиститися від поліцейського терору, протистояти грабіжницькій політиці правлячої верхівки та просто банально висловлювати протест проти політичного курсу потрібно виходити на вулиці та жертвувати своїми життями.
 
Як взагалі можна назвати таку політичну систему демократичною? Як чиновників можна називати представниками інтересів народу? Коли цьому народу заради мінімальних політичних і економічних змін доводиться помирати на барикадах. В пострадянських опозиційних колах прийнято нахвалюавати Європу й США, ніби-то там справжня демократія, яка працює в інтересах народу. Але як і у нас, вона працює в інтересах народу, допоки ці інтереси не суперечать інтересам самих правлячих еліт. Представницька демократія нічого спільного з владою народу не має.
 
Тому дуже шкода, що весь світ зараз знаходиться у вічному колі псевдореволюцій. Коли шляхом колосальних зусиль вдається вибити мінімальні подачки зі сторони уряду, і протест вже починає святкувати перемогу. Хоча в глобальному рівні нічого не змінюється, уряд, злякавшись гніву народу, бере невелику перерву, а опісля, з новою силою починає наступ на права людини. Особливо сумно спостерігати як протестні маси об’єднуються з метою відправити на пенсію чергового президента. Але зміна одних людей при владі на інших теж мало чим може зарадити. Часто партії, які приходять на хвилі протесту продовжують грабіжницьку політику попередників. В Греції з весни 2010 року народ влаштував справжнє пекло для уряду проводилися майже безперервні загальнонаціональні страйки, заворушення і теракти. Результатом тяжкої боротьби 25 січня 2015 року були проведені позачергові парламентські вибори. Перемогу здобула Коаліція радикальних лівих (СІРІЗА), за яку проголосувало 36,34% виборців. Сама партія в передвиборчій агітації використовувала популістичні лозунги, брала участь в протестах, але коли вона прийшла до влади – продовжила політику своїх попередників та виступила проти своїх колишніх союзників. Схожа ситуація відбулася в Україні, коли на хвилі боротьби прийшли популісти з обіцянками “європейського майбутнього” та швидкої перемоги у війні.
 
Якщо ми хочемо розірвати це безкінечне коло людських смертей та зламаних життів, то ми маємо не міняти обличчя при владі, не вибивати подачки, а докорінно змінювати політичний устрій. Щоб народ отримав можливість представляти свої інтереси не на барикадах, а напряму, завдяки інститутам самоврядування. Якщо ми не хочемо знову допустити смертей щирих людей, які лише хотіли добитися гідного життя для нас, то маємо зробити все можливе, щоб їх жертви не стали лише можливістю для одних політичних злодюжок замінити інших. Пряма демократія, самоврядування, прямий контроль за виробництвом ось наші гаранти. Ми щиро сподіваємося, що народу вдасться розірвати це криваве коло незакінчених революцій і взяти владу у власні руки.