Історія анархізму. Лісові брати Ч.2.

Попри те, що імперська Росія кинула багато сил на ліквідацію Лісових братів, вони продовжують успішно діяти. У січні 1907 р. гомельський і петербурзький видавець і журналіст Н. І. Кулябко-Корецький писав з Києва до Санкт-Петербурга: «Успіх зграї Савицького пояснюється тим, [що населення], розпропаговане останнім часом на політичній основі, підтримує Савицького та його зграю, і завдяки цьому [йому вдається] ховатися від переслідування. Частина ж населення вороже ставиться до поліції й узагалі до влади, а тому не сприяє ліквідації банди. Про появу поліції в будь-якому селищі Савицькому повідомляють, а про місце укриття зграї Савицького поліція майже не поінформована, а населення часто направляє поліцію на помилковий слід … Загалом, селяни вважають Савицького та його зграю своїми визволителями від поміщиків і поліції …» У 1908 р в районі урочища Паломи козача сотня організовувала пошук загону Савицького. Після безрезультатної облави сотня пішла в село Дубровку, їх керівник же зупинився у прикажчика на Шведських Хуторах і був тут же убитий Савицьким. Очевидно, що партизани-революціонери діяли, отримуючи від місцевого населення всю необхідну інформацію про пересування каральних підрозділів.

Організовувати збройне протистояння в умовах поразки революції ставало все важче. У січні 1909 р. був заарештований ряд членів організації партизан-революціонерів. Група поліських лісових братів після невдалої експропріації в Сосницькому повіті Чернігівської губернії, поверталася назад. В одному з сіл стався випадковий конфлікт з місцевою молоддю, яка видала групу. Пройшли арешти, всього було взято під варту до 25 активних учасників організації та її прихильників, виявлений склад зброї та літератури. Поліцейське кільце навколо підпільної організації сковувалося. 23 квітня 1909 р А. Савицький з групою з трьох партизан організував напад на маєток Цирліна в Гомельському повіті. Цирлін відрізнявся досить кепським ставленням до селян. У його господарствах в липні 1905 року вже відбувалися збурення сільськогосподарських робітників, на придушення яких була спрямована каральна операція. В ході нальоту Савицький застрелив охоронця маєтку Газзаєва. 27 квітня становий пристав Осмоловський заарештував селянина Кабкова з села Прудок Гомельського повіту, який вже раніше піддавався затриманню по підозрі в нападі на поїзд. Кабкова звинуватили в участі в нападі на маєток Цирліна. Допит Кабкова проводив гомельський поліцейський справник С. В. Мізгайло, що відрізнявся надзвичайною жорстокістю. Так, під час однієї з облав на Гомельської пристані Стефан Мізгайло змусив групу селян, які поверталися з прощі і заробітків, повзти на колінах кілька сот метрів в гору (Київський спуск) до поліцейського управління, вагітної селянці шашкою відрубав вухо і пальці.

Після тортур і катувань Кабков видав поліції сховок Савицького. Рано вранці 29 квітня загін, сформований з поліцейських, на чолі зі справником Мізгайлом, прибув до села Червоне, що під Гомелем, і оточив двір селянина І. П. Пенязькова. В ньому ховався хворий малярією А. Савицький, а також максималіст Д. Абрамов (Калугін), учитель із Катеринославщини, і З. Гуревич. Однак партизани встигли зайняти оборону й прийняли свій останній бій. Після чотирьох годин перестрілки Олександр Савицький та Денис Абрамов були вбиті при спробі прорвати оточення, С. Гуревич застрелився. У Гомелі був заарештований ще один учасник групи Савицького – Я. Бірбраер. господар будинку селянин Пенязьков був засуджений на каторгу, його сестра була так сильно побита поліцейськими при допиті, що захворіла психічним розладом. Справник Мізгайло отримав вітальну телеграму від лідера правої фракції в Державній Думі В. Ф. Пуришкевича, і з дозволу могилівського губернатора, особисто представив доповідь прем’єр-міністру П. А. Столипіну.

В кінці листопада 1909 р поліція на чолі з Мізгайлом провела облаву в селі Василівка Гомельського повіту. Максималістська група почала діяти тут з 1906 р. В ході обшуків у селянина Василя Дубцова було знайдено зброю, залишену тут раніше Савицьким. Лісовим братам Івану Колбасенку та Юрію Шкедову, які переховувалися в будинку селянина Андрія Васьковцова, вдалося вночі вийти з поліцейського оточення і пробратися в село Круговец. Але тут вони були видані господарем будинку, в якого зупинилися. Оточені поліцією, партизани-революціонери Колбасенко і Шкеді покінчили з життям. Селянин В. Дубцов був засуджений у Могильові засіданням Київської судової палати на 10 років каторги. Захисником у нього на суді виступав член Гомельського комітету партії есерів Г. Калашников. Дубцов помер від туберкульозу в Ризькій каторжній в’язниці в 1911 р.

Фото яке зробили поліцейські після вбивства Савицького і його товаришів. (Савицький по центру)

Однак, масові репресії, ув’язнення, полювання на лісових братів та навіть смерть самого Савицького не зупинила діяльність Лісових братів. Від імені групи Савицького продовжували відбуватися окремі виступи, причому як на Гомельщині й Чернігівщині, так і далеко за межами регіону. Один з засланих «за приналежність до зграї Савицького» Іларіон Кохан втік з місця заслання в Пермській губернії до Одеси, де взяв участь в діях, схоже, чисто кримінального характеру, і був знову заарештований. Анархіст із Одеси, Павло Кріущенко, бухгалтер за професією, давно підтримував зв’язки з організацією Олександра Савицького. Він сам виїжджав в район діяльності отамана лісових братів. 20 липня 1911 р. Кріущенко організовує збройний напад групою з чотирьох анархістів (крім нього, до неї входили робітник-тесля Ф. Вишневський, маляр М. Кожевников, слюсар С. Яросевич) на контору «Міжнародної компанії сільськогосподарських машин» в Одесі. В результаті нальоту було захоплено 3 500 руб. Однак через годину після нападу Кріущенко був заарештований. При затриманні він чинив збройний опір і поранив поліцейського. Доля інших експропріаторів разюче нагадує останні години життя самого Савицького – на наступний день вони були блоковані загоном поліції в 45 чоловік в одному з будинків в одеському передмісті Слобідка-Романівка. Операцію очолював міський поліцмейстер Херхеулідзе й сам городоначальник Одеси генерал Толмачов. Перестрілка тривала кілька годин, в ході її Марк Кожевніков був убитий, Федір Вишневський поранений, а Станіслав Яросевич застрелився, витративши всі патрони. У жовтні 1911 р. М. Ф. Вишневський був повішений.

Влада докладала надзвичайні зусилля, щоб переконати населення Гомельщини в ліквідації популярного отамана. Оскільки, люди не вірили в смерть Савицького. Так, із цією метою були опубліковані фотографії вбитого Савицького та його загиблих товаришів. Однак селянські групи на Поліссі ще довго продовжували виступати під ім’ям Савицького. Пам’ять про народного героя, «поліського Робіна Гуда», побутувала в регіоні багато років. Так, за спогадами Н. П. Єзепенко, улюбленою темою розмов молодих робітників пивоварного заводу поміщика Фаща в містечку Носовичі (нині – Добруський район Гомельської області) напередодні революції 1917 р. були пригоди Лісових братів. Ім’я легендарного отамана Олександра Савицького на довгий час стало символом боротьби з соціальною несправедливістю, свавіллям поліції та поміщиків.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three − 2 =