Студенти завжди займали провідне місце в політичному житті. Українська молодь не виняток.
1990 рік в українській історії ознаменувався Революцією на граніті, шо є першим успішним досвідом революційних змін у Європі не завдяки різноманітним політичним силам, а завдяки лише студентства.
Студентські рухи набували свого кульмінаційного розвитку і в подіях Помаранчевої революції (2004), протестів проти Табачника, а саме Першої “Антитабачної кампанії” 2010 року проти введення платних послуг в університетах та Другої “Антитатбачної кампанії” 2011 року проти деградації освіти.
Та звичайно, студенти приймали активну участь в подіях Революції гідності, а саме проведення багаточисельних акцій протесту, безпосередня участь в гарячих подіях, захоплення міністерства освіти з метою відставки Табачника та прийняття нового закону про освіту.
Сучасні студентські рухи перейшли в поле локальної боротьби. В провідних київських вишах на хвилях революційних подій були створені окремі осередки, які перетрансформувалися на повноцінні студентські ініціативи, рухи чи організації. Серед них – Драгоманівці НПУ, Единая Поляна в КПІ, ШеваПил в КНУ тощо. Розпочинають та продовжують свою діяльність загальностудентські організації – Пряма Дія, Чисті виші
Основними питаннями, що піднімає активна частина студентсва залишається корупційні схеми, тиск адміністрації на студентсво, неефективна робота профспілкових організації та взаагалі необхідність їх знищення, пасивність студентства, нераціональне планування учбового процесу тощо.
Саме в цих локальних питаннях знаходить свій виплеск сучасний студентський протест та останнім часом гучних перемог та досягнень не вдалось отримати жодній з ініціативі, все частіше студентський медіа простір заповнюється черговими невдачами, поступками зі сторони активістів, затягуванні процесу вирішення питань.
В ЧОМУ ПРОБЛЕМА?
Спільна риса студентських рухів в усіх країнах – рішучість, максималізм, використання методів прямої дії. Всі вагомі досягнення українських студентів супроводжувалися голодуванням, мітингами, протестами, захопленням міністерства, тощо. На даний момент більшість організацій. що існують в студентському просторі на хвилі імплементації нового “демократичного та прогресивного” закону про вищу освіту з головою поринули в боротьбу на легальному полі. Левова частка студентської діяльності перетворилася на організацію виборчого процесу органів студентського самоврядування, написанням петицій, депутатських чи інформаційних запитів,введенням переговорів з адміністрацією чи балотовування на місцевих виборах.
Отож, очевидно, допоки українське студентство буде грати у великих політиків та забуватиме, що єдине правильне рішення полодання несправедливості – це справжнє протистояння їй, доти ми не отримаємо вагомих змін. Допоки студенти не зрозуміють, що неможливо боротися проти зла його ж методами і власне легальні важелі впливу на адміністрацію зовсім не є дієвими, а створені лише для гальмування справжніх дій та змін, доти ми не зможемо дати відсіч нашим ворогам.
Ми забули, що лише ми здатні вирішувати власні проблеми, а не чекати на поступки від адміністрацій, чи на допомогу чергових депутатів та партій задля підняття їх рейтингів.
Студент розпочинай справжню боротьбу – будуй барикади, а не пиши петицій!