Чому праві ідеології беруть верх у нашому соцумі?

Чому праві ідеології беруть верх у нашому соцумі?

Стаття від читача:
Для початку дискусії ми маємо визначити терміни, щоб краще розуміти одне одного. Отже, я пропоную визначити “правих”, як сукупність політичних поглядів, котрі:

– у погляді на природу людини, надають перевагу вродженим характеристикам, а не набутим. ( Наприклад походженню, як це в доктрині консерватизму (передача титулу, престолу по крові, чи расовій (національній) приналежності індивіда)

– у погляді на суспільну організацію, визначають ефективнішою ієрархічну, горизонтальну структуру суспільства (найчастіше організацію у державу із всіма притаманними їй органами)

– у погляді на форму власності, визначають перевагу приватної власності (капіталістична економіка) або державної (державний капіталізм)

– у погляді на традицію, тягнуться до архаїчних і клерикальних тенденцій.

– у погляді на людський зміст існування, виділяють служіння “вищій ідеї”, “вождю”, “нації” чи іншому, часто розмитому і метафізичному поняттю, опираючись на культ геройства і звершення, що неодмінно приводить до мілітаризму, схильності до авторитаризму (інколи тоталітаризму), часто до імперіалізму різної форми.

Повертаючись до змістого нашого питання, варто зазначити, що данний набір догм і цінностей, доволі комфортно вписується у існуючу картину дійсності. Ми звикаємо зневажати, боятись або поважати людей, часто орієнтуючись на їх соціальний статус, зовнішність, стиль одягу чи сферу зайнятості. Тому коли хтось починає розмову про рівність, це викликає у нас подив, а потім посмішку.

Ми з самої сім”ї, а потім із садочка і школи, звикаємо до моделі “начальство-підлеглий”, котру потім бачимо у всіх суспільних інститутах. Тому розмови про самоорганізацію і добровільне об”єднання викликають у нас підозру і недовіру.

Буржуазна філософія постмодерну, побудована на гедонізмі і бездумному споживацтві, з малечку орієнтує нашу ціннісну сферу на здобуття фінансів, котрі, повторюючи мантру сучаних “мислителів”: “дарують свободу”, тому ми не протестуємо, проти служінню капіталістам, державі, корпорації, роботодавцю. Ми і не задумуємось, що може бути якось інакше. Тому і єдиним природнім бажанням є гарний цар. А якщо цей цар здатен своїми словами чи діями зачіпати струни нашої невротизованої сутності – ми готові кликати його вождем і вбачати у нім джерело істини і пізнання.

Змалечку ми робимо не зрозумілі для нас речі (весільні обряди, церковні обряди, забобони, табу), та намагаємось не протестувати проти них, бо тиск суспільства більший, ніж ефект від плиття супроти течії. Тому клерикальні нотки “духовного” життя періодично грають у нас, коли черговий демагог розповідає про “боже благословення” чи “бог покарає”, і ми шукаємо втіху чи справедливість у паралельних світах, котрі, як переконують нас буржуазні проповідники, кращі за цей і справедливіший.

А найголовніше – гвинтик, котрий задає менше питань і допускає менше критичних думок – надійніший гвинтик. І коли система, переповнена протиріччями, видає збій – він не здатний до творчого начала. Не здатний запропонувати нове, як і на повноцінну критику старого, а здатний лише повторювати задані системою догми (наприклад “верховенство права”, “децентралізація”, “реформи” і тд.)

А в основі всього цього стоїть страх. Так-так, самі він.
Людина, яка носить “праві” погляди, боїться критичних ідей. Бо вони дозволяють вийти за межі конфорту. Бо вони можуть подарувати свободу (свободу для розвитку особистості), а навіщо це і що з цим робити – система ніколи не говорила. Страх опинитись один на один із своїм паталогічним невіглаством, примітивної особистістю, цінностями консьюмериста (надспоживача).

Правим бути просто. Треба більше відчувати, менше думати. Правим бути модно. Правим бути стильно. У цьому тебе підтримають інші, такі самі малоклітинні організми, як і ти. І знаєте чому?

Бо найцінніший ресурс для існуючої системи – це ідіот.
А ідіот, котрий звик боятись – взагалі безцінний.

ПС: варто зазначити, що деяка частина людей, котрі звуть себе “правими”, але виступають проти імперіалізму, за горизонтальне об”єднання суспільства і за егалітаризм, часто помилково вішають на себе цей “бренд” через пропаганду у ЗМІ. Наприклад, сюди часто приписують ідеології ОУН-УПА, та не вказують, що вона є такою до 3 надзвичйного з”їзду ОУН, на котру було кардинально змінено вектор поглядів.

І пам”ятайте, найбільший ворог ідіотизму – читання книг. Не гребуйте художньою і науковою класикою, і ви здивуєтесь, скільки видатних людей зневажали описані вище цінності.

Товариш Ка.