Тиждень тому у Львові СБУ і поліція розпочали репресії та справжню компанію по дискредитації активістів Автономного Опору та Піратів. Вранці 12 жовтня за рішенням суду у активістів були проведені обшуки, а їх самих забрали на допит і протримали до пізньої ночі. Була вилучена майже вся техніка, а СБУ написала відверто брехливий пост про затримання “агентів Кремля”. Після цього, активісти все ж вирішили провести запланований на 12 жовтня марш, де на них скоїли напад ультраправі з С14 та Карпатської Січі. Зібравши близько ста людей, вони вирушили до магазину АО, це помітили частина з активістів і викликали поліцію. Поліція, прибувши на місце, затримала певну частину ультраправих та блокувала активістів автономного опору у дворі будинку, де пізніше, до того ж, знайшли травматичний пістолет. Всі присутні в дворі були затримані і знову доставлені в поліцейський відділок для допитів. Активно тему репресій у Львові висвітлював портал http://hromadske.ua/, було написано декілька заміток в захист АО на Українській Правді, але в основному ЗМІ публікували прес-реліз СБУ без будь-яких ремарок. На захист львівських активістів виступили правозахисники виступили правозахисники і, неочікувано, Надія Савченко.
Судячи з короткого переказу подій можна одразу помітити одне – в Україні, не дивлячись на Майдан, в СБУ залишились старі кадри з радянського КДБ, в якому навчились писати різного роду “виправдовувальні” пасквілі. Там, де раніше писали про американських шпіонів, тепер пишуть про російських, а в якості доказів показують фотографії лівої літератури на полиці. Дії СБУ зовсім не дивують, вони вписуються в поступове встановлення поліцейської держави в Україні. Цікавий той факт, що Львівський суд проводив обшуки 12 числа базуючись на закликах АО “до соціальної революції”, з чого можна зробити висновок, що українська держава вже у відкриту визнає заклики такого роду незаконними. Не дивує й спроба ультраправих напасти на активістів Автономного Опору – ультраправі давно показали себе як противники будь-якого соціального визволення, як добровільні найманці великих власників та політиків. Ненависть їх лідерів до АО витікає з бажання розповсюдити свій вплив на львівську молодь, щоб використати її потім для монетизації своїх проектів (тобто займатись політикою за гроші). Особливо це стосується С14, які активно створюють регіональні відділи та Освітні Асамблеї в регіонах, для подальшого вибивання грантів з “ліберальних грантодавців”. Поліція та ультраправі, навіть при відсутності прямої домовленості, являються по факту однією коаліцією, що переслідують одні й тіж самі інтереси. Перша реалізує ці інтереси на рівні роботи самого відомства (поліція прагне більше котролювати), інші надають поліцейській державі форму ідеї (хунти, наприклад).
Крім самого факту репресій, також зрозуміло, чому репресії було проведено саме проти активістів активістів АО та Піратів. Сам формат діяльності цих двох організацій дозволяє без проблем, дякуючи уважному перегляду їх інформаційних ресурсів, дізнатись їх адреси проживання, майбутнє місце збору, місцезнаходження їхнього магазину, що належить організації, телефони основних учасників, їх паспортні дані та фотографії. Все це дало можливість СБУ та ультраправим, не сильно напружуючись, провести акції залякування вищеперечислених організацій. З самого початку, практика відкритості та публічності робила ставку на те, що люди з більшим бажанням будуть долучатися до такого роду організацій, а також на те, що публічні організації будуть більш активно підтримуватись правозахисниками та журналістами.
При цьому, вкрай дивним і навіть самогубним виглядає виклик поліції на своїх опонентів. Крім того, що це одразу ж було використано ультраправими проти АО, адже виклик поліції після закликів діяти проти поліції виглядає справді лицемірно й жалюгідно. Так ще й сама поліція, вочевидь, не збиралась захищати активістів, а лише підкинула проблем їм, пов’язаних зі “знайденою” травматичною зброєю. На практиці це показує, що поліція не являється службою допомоги. І зі сторони революціонерів звертатись в поліцію є як неетичною, так і зовсім безглуздою справою.
В кінці кінців, на жаль, та підтримка, яку мала б дати відкритість організації і публічність її активістів, не захистила їх від нападу, видалення публічної спільноти Sail Revolution та групи в фейсбуці, вилучення техніки та відчуття певного розгрому. Тим паче, наскільки можна судити, надана підтримка була викликана особистими зв’язками активістів, а не тим, який формат діяльності обрали АО та Пірати. Можна сказати, що активісти самі допомогли караючим органам та нацистам, надавши їм всі необхідні данні. При цьому, звичайно ж, не можна стверджувати, що приняття основних правил безпеки повністю гарантує захист від репресій – ні, не гарантує (від цього взагалі на 100% не має захисту), однак, вагомо ускладнює роботу органів. При розумному розподілені інформації, дотриманні правил конспірації від такого роду обшуків може постраждати куди менше людей/майна, а ультраправі не будуть знати, де саме очікувати активістів. Тим паче, банальне шифрування телефонів та комп’ютерів, створення фейкових аккаунтів, зробило б неможливим або майже неможливим (на випадок включеного комп’ютера) видалення будь-яких інформаційних майданчиків.
Варто при цьому очікувати, що, крім відкритих репресій, спецслужби намагатимуться впровадити в оточення або актив вищеперерахованих організацій агента, для наступного їх повного знищення та дискредитації. Без будь-яких внутрішніх правил по роботі з інформацією та конспірації визначити такого агента буде вкрай складно, якщо взагалі можливо, адже про все будуть знати фактично всі (в деяких випадках – в тому числі і адміністратори різноманітних соцмереж).
При цьому ставка на легалістську діяльність з розрахунком на “електоральну” підтримку людей, які не являються активістами, не виправдала себе ні в ситуації з Маршем Махно, ні на цей раз. Люди не вийшли захищати активістів, котрі значним чиином допомогали їм в захисті своїх інтересів в судах і в різноманітних інстанціях, і це цілком очікувано. Адже громадяни й звертались в суди через те, що не хотіли мати ніякої прямої конфронтації з забудовниками, поліцією або якимись озброєними структурами. При політичних репрессіях цілком безглуздо надіятися на якусь підтримку зі сторони “електората”, окрім як моральну. А так як люди в Україні в цілому ніяк не можуть вплинути на дії держави, окрім як через конфлікт, то користь такої пасивної моральної подтримки вкрай мала.
Не допомогла в цьому випадку АО і їх позиція щодо АТО, використання патріотичних лозунгів і кричалок. Деякими з активістів організації в минулому озвучувались тези, що практична підтримка АТО і використання популярних в українських патріотів гасел (“Слава Україні”, наприклад) обмежить можливість виставити організацію антиукраїнською та проросійською, але надасть їй певний авторитет в суспільстві. На практиці, як і очікувалось, питання суспільної думки часто залежить від ЗМІ та форми подачі інформації. СБУ та ультраправим нічого не коштувало повністю проігнорувати всю націоналістичну та популістичну риторику АО, та виставити їх в своїх медіа найманцями Кремля. В той же час, націоналістична повістка могла бути (й на практиці являлася) каменем зіткнення для підтримання зв’язку з активістами анархічних поглядів. Це ще раз є доказом того, що використання популістських й суперечливих гасел та тезисів не дає повного ефекту для “визнання” суспільством, не надає захисту від наклепу та містифікацій, проте вже зараз робить ідеологію руху не спроможною відповісти на питання як своєї аудиторії, так і, тим паче, аудиторії далекої від таких поглядів (в цьому випадку – націоналістів).
При всіх помилках, про які ми застерігали ще в статті необхідно признати, що Автономний Опір не являються відкритими ворогами анархічного руху або анархізма як ідеї. Однак, активне просування зарання приречених на провал (або непослідовних) практик та ідей не дало можливості анархістським групам в повній мірі координувати свої зусилля з активістами Автономного Опору. При цьому колишні й теперішні активісти АО зробили багато для просування антиавторитарної повістки у Львові, просуваючи ідеї протистояння поліцейському свавіллю, беззаконня власників і ультраправих. Тому, недивлячись на всю критику їх практик, хочеться надіятись, що активісти вистоять в ході репресій, врахують свої помилки й дадуть відсіч поліції та нацистам.