Анархізм в дії. Пряма демократія.

Теза, що для прийняття рішень необхідна армія чиновників і різних менеджерів, є просто міфом. Більшість рішень, які ми приймаємо в повсякденному житті з друзями, знайомими, колегами, а також з родиною, ми приймаємо на основі взаємодії, а не авторитету. Кожна людина має досвід колективного прийняття рішень.

Анархісти в політичному плані є прибічниками прямої демократії. Інститут прямої демократії базується на колективному прийнятті рішень. Всі рішення приймаються або шляхом колективного голосування, або за допомогою делегування. Науковий прогрес значно розширив та полегшив спектр інструментів, якими можна користуватися для горизонтального прийняття рішень. Пряма демократія значно прогресивніша і ефективніша, ніж будь-яка ієрархічна система. Для порівняння розглянемо спочатку теперішню систему прийняття рішень зверху вниз. Зараз ми можемо спостерігати ситуацію, коли пересічна людина не має жодної можливості впливати на прийняття рішень, навіть з питань, які торкаються її напряму. Так, у більшості країн є вибори, коли раз у декілька років дають можливість проголосувати за того чи іншого кандидата. Але вибори є повністю неефективними і провальними в плані контролю народу за владою. Щоб балотуватися на них, потрібно мати немаленький статок, щоб оплатити передвиборчий знос та кампанію, що значно обмежує сукупність людей, які можуть брати участь в передвиборчих перегонах. Для того, щоб мати достатні кошти, потрібно обов’язково володіти своїм бізнесом. В більшості великі бізнесмени не балотуються самі напряму, а спонсорують свого представника або навіть декількох. Очевидно, що після перемоги на виборах такий кандидат буде відстоювати інтереси свого інвестора, а не народу. З цього виходить, що сукупність кандидатів, яких ми маємо, — це представники великого бізнесу або їх родичі, коханці, друзі чи однокласники. Тому не дивно, що хто б не виграв на чергових виборах, ситуація народу не змінюється. До того ж, депутат обирається на конкретний термін, протягом якого він має необмежені повноваження в підконтрольній йому сфері, а механізм дострокових перевиборів запустити майже не можливо. Та й попросту нездійсненно, щоб одна людина досконало розбиралася в проблемах кожного та одночасно була технічним спеціалістом у всіх сферах.

Пряма демократія в свою чергу пропонує контролювати владу за допомогою делегування. Обирається делегат для виконання конкретної цілі, після виконання якої він втрачає всі повноваження. Суспільство дає йому інструкції яким би воно хотіло бачити кінцевий результат, і залишає за собою право в будь-яку мить його відізвати. Таким чином контроль за виконанням знаходиться повністю в руках народу. Але більшість рішень все ж таки приймається напряму, шляхом зборів, а завдяки розвитку інтернету та технологій рішення можна приймати не виходячи з дому одним кліком, а обговорювати їх на форумах.

Перейдемо до прикладів реалізації принципів прямої демократії в житті. Корейські анархісти отримали можливість продемонструвати здатність людей приймати власні рішення в 1929 р. Тоді Корейська Анархо-комуністична Федерація (KACF) мала досить підтримки, щоб створити автономну зону в провінції Сінмін, що перебувала за межами Кореї, в Маньчжурії, але там проживало 2 мільйони корейських іммігрантів. Вони використовували зібрання і децентралізовану федеративну структуру, яка виросла з KACF, створили ради сіл, які об’єднувалися в ради округів і областей для обговорення питань, які стосувалися спільного сільського господарства, освіти і фінансів. Вони також сформували армію, яку очолив анархіст Кімом Джа Джином (Kim Jwa-Jin), вона застосовувала партизанські тактики проти радянських і японських збройних сил. Секції KACF в Китаї, Кореї і Японії організували міжнародну підтримку руху. Проте, затиснута між сталінськими та японськими арміями, автономна провінція була остаточно розбита в 1931 році. Але на два роки багато жителів звільнили себе від влади поміщиків і правителів та підтвердили свою здатність приймати колективні рішення, організовувати своє повсякденне життя, власними руками створювати свою ж мрію, і захищати її від окупаційних армій.

Одним із головних натхненників антиглобалістського руху 21 століття стала Сапатистська армія національного визволення (САНО). Вона виникла ще 17 жовтня 1983 р. в одному бідному регіоні Чіапс у Мексиці. Селяни Чіапасу постійно шукали захисту і покидали свої поселення з кількох причин. По-перше, багатьох не влаштовувала авторитарна влада касиків – багатих впливових старійшин. По-друге, індіанці йшли під тиском скотарів. Уряд з 1960-х років проводило вирубку цінної деревини і звільняло території під екстенсивне тваринництво і землеробство. Для захисту територій багаті землевласники здавна тримають напіввійськові формування – так звані “Вільні бойові бригади Чіапас”, які беруть початок з часів Мексиканської революції 1910-1920-х. Бійці бригад ,неофіційно їх називають “Біла гвардія” , часто здійснювали набіги на поселення індіанців з метою розорення і присвоєння території. Сапатистський рух заявив про себе в повний голос 1 січня 1994 року в момент вступу в силу Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Тоді індіанці брали участь у збройному повстанні під керівництвом САНО, до якого сапатисти готувалися майже десять років. Старі гвинтівки і дерев’яні муляжі були основною зброєю в руках бійців САНО. Однак, вони розпочали своє повстання в розпал новорічних свят, тому повстанці зуміли зайняти кілька ключових міст Чіапас і перекрити всі транспортні вузли на пару днів. В результаті повстання з боку сапатистів загинуло щонайменше 145 осіб, з боку урядових військ жертв не було. Досить швидко уряд перейшов контрнаступ і сепатистам прийшлося відступити в глиб країни. В підтримку повстанців по всій країні пройшли масові демонстрації, що заставило уряд вступити з ними в переговори. З 1994 року рух сапатистів створює систему прямої демократії. Саме вона стала мережевою формою організації, в процес прийняття рішень залучаються сотні тисяч людей. Налічується 32 муніципалітета, кожен з яких налічує від 50 до 100 спільнот. Наявність 5 мовних груп, гірський рельєф, джунглі та погані дороги ускладнюють задачу організації в округу.

До повстання багато спільнот не мали достатньо родючої землі, тому люди працювали, часто в жахливих умовах, на фермах місцевих землевласників. Після повстання багато землевласників втекли, і в більшості випадків кинута земля була захоплена, і використана для створення нових спільнот. Проводяться регулярні щотижневі асамблеї, вони проходять після недільної меси, а іноді навіть є її частиною. Асамблея відкрита і всі, хто старше 12 мають право на виступ і право голосу, хоча голосування велика рідкісні. Ці зустрічі можуть тривати до години, і зазвичай на них піднімаються практичні питання, що стосуються роботи або витрати коштів. Асамблея обирає делегатів, які назначаються відповідальними для координації робіт в певних областях. Делегати виконують свої обов’язки обмежений період часу (від року до двох), і можуть бути переобрані, якщо спільнота відчуває, що делегат не виконує свою роботу як того бажало суспільство. Є також колективи, які виконують конкретні завдання в рамках спільноти. Вони формуються на асамблеї і несуть перед нею відповідальність, але в іншому вони повністю автономні. Колективи Diez виробляє: каву, мед, хліб, також деякі шиють, розводять рогату худобу і курок. Деякі з продуктів цих колективів йдуть самим членам, надлишки ж відправляються на в центральне сховище спільноти, яка також контролюється асамблеєю. Для вирішення великих питань таких, як укладення миру або оголошення війни повинні прийматися “consulta” – якщо грубо, то це процес прийняття рішень схожий на референдум, що супроводжується жвавими дискусіями всередині місцевих спільнот. Цей процес займає місяці у всіх колективах проходять ради. На яких вивчають, аналізують та дискутують. Далі відбувається голосування. Після якого оголошуються офіційні результати. Ці доповіді містили: дату, місце зборів, кількість людей взяли участь (чоловіки, жінки і діти старше 12), думки та принципові позиції. Очевидно, що загальні зустрічі занадто хаотичні, для вирішення приватних питань. Проблеми, які потребуютькоординації серед кількох спільнот викликали необхідність у створенні місцевих рад. Вони називаються автономними муніципалітетами. 100 спільнот, наприклад складають автономний муніципалітет імені мексиканського анархіста Рікрдо Магона. Автономний муніципалітет “Земля і Свобода” на кордоні з Гватемалою включає в загальному 120 спільнот. Товариства на території індіанців самі приймають рішення про приєднання до муніципалітету на асамблеях за участю всіх членів цієї спільноти. Потім спільноти обирають своїх представників в муніципалітеті. Кожен представник вибирається для окремої спільноти і може бути відкликаний, якщо не буде дотримуватися мандата спільноти. Той, хто займає місце в муніципалітеті, не отримує за це заробітної плати, проте витрати представника оплачуються спільнотою, яке вона або він представляє за коштами кооперації членів спільноти. Іноді члени ради підтримують представника в його або її роботі на фермі, так що вона або він не відволікаються від роботи в раді. Чіапс дуже бідний, і факт того, що структури прямої демократії можуть існувати там, в згубних умовах повзучої війни, демонструє наскільки вона дієва.

Рух MST в Бразилії взагалі спеціалізується на захопленні земель в великих землевласників для подальшого поселення там. Виник він на фоні великого соціального дроблення. В країні величезна кількість бідних безземельних людей, а більшість ресурсів знаходилося в руках невеликої кількості землевласників. В MST неформально входить півтора мільйона членів, які взаємодіють між собою на основі прямої демократії. Протягом 1980-1999-х рр. нові поселення MST створювалися активістами з організацій, які шукали безземельних людей в сільській місцевості або, головним чином, бідних районах міст які хотіли б утворити групу і захопити землю. Потім вони повинні були пройти через двомісячний період створення бази, протягом якого вони проводять збори та дебати, щоб спробувати створити відчуття колективу, близькості й спільності політичних поглядів. Потім вони захоплювали ділянку невикористаної землі, що належить великому землевласникові, вибирали делегатів для об’єднання на федеративних засадах з іншими організаціями й починали займатися сільським господарством. Активісти, які працюють з місцевим MST, періодично приїжджали, щоб подивитися, чи потребує поселення допомоги з отриманням інструментів та матеріалів, по вирішенню внутрішніх розбіжностей або захисту від поліції, військових або великих землевласників, які часто змовлялися для погроз і вбивств членів MST. Зараз організація активно проводить освітні проекти: відкриває університети та школи.

Ще раз наголосимо про те, що думка про неможливість існування людини без держави — міф. Більшу частину своєї історії людство прожило в горизонтальних суспільствах, та зараз безліч поселень і міст живуть, ґрунтуючись на колективне прийняття рішень. А ті, хто продовжують, не дивлячись на всі факти твердити, що людина може реалізувати себе лише в рамках держави, самі заганяють себе в глухий кут. Оскільки за всю історію держава ще ніколи не слугувала потребам народу. Вона завжди була інститутом пригноблення. І гідне життя в рамках держави мали хіба що чиновники.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

девятнадцать − 9 =