Анархізм в дії. Соціальна підтримка.


Ще одним вічним аргументом на захист державного апарату є те, що він забезпечує соціальний захист для своїх громадян. Багато хто вважає, що без держави вразливі верстви населення залишаться без підтримки. Що без чиновників не можливе фінансування різних освітніх, оздоровчих чи соціальних проектів. Розберемо більш детально: чи справді держава так необхідна для вирішення цих питань, та які альтернативи пропонують анархісти.

Для початку потрібно чітко усвідомити один факт: апарат чиновників нічого не виробляє та не має власних ресурсів. Всі гроші, які має в своєму розпорядженні держава, надходять із ваших з нами податків. Чиновники лише перерозподіляють кошти. Тобто лицемірно говорити, що держава надає нам безкоштовну освіту чи медицину. Допомога від держави така ж безкоштовна, як товари в магазині. Проте, в тому ж магазині ми можемо вибирати між різними товарами, або не купувати взагалі, щоб зекономити кошти. А от якось контролювати послуги від держави ми не можемо, тим паче оплата за них, не залежно від їх якості чи необхідності, є обов’язковою. Дуже цікава система виходить, коли з нас вимагають платити гроші й ми не можемо прослідкувати або вплинути на що саме вони будуть витрачені. Не потрібно забувати також і про можливість маніпуляцій з боку тих чиновників, що лиш шукають можливості привласнити бюджетні кошти. Хіба це можна назвати соціальними гарантіями?

Якісна охорона здоров’я є недоступною для багатьох людей, навіть у найбагатших країнах. Щороку помирають тисячі людей від хвороб, які можна було б легко вилікувати, були б на те кошти. Держави не здатні забезпечити нам цю необхідну річ, від якої залежать наші життя, хоча вимагають у нас за це гроші. А пенсії це одні з найбільших шахрайств у світі. З наших заробітних плат держава стягує відсоток у пенсійний фонд. Окрім того, що ми не маємо жодного контролю над цими грошима, то чиновники ще й не соромляться підвищувати пенсійний вік та урізати пенсії. Чим взагалі можна назвати такі маніпуляції, як не шахрайством, як не крадіжкою наших грошей під прикриттям виплат пенсій? А безкоштовна державна освіта в школах є дуже гарним інструментом для пропаганди, але жодним чином не допомагає дитині формувати необхідну базу знань про навколишній світ. Найважливіше, чого послідовно вчать державні школи, — це бути “законослухняним громадянином”.

Анархістська економіка в свою чергу пропонує дуже просту альтернативу. Вона говорить, що ніхто не може знати потреби суспільства краще за саме суспільство, то чому ж не дати громаді можливість розпоряджатися своїми коштами та обирати, куди їх витрачати. Нехай самі інваліди, люди похилого віку та інші вразливі верстви суспільства матимуть право голосу, щоб самостійно впливати на те, в якій сфері їм потрібна допомога.

В Аргентині під час масштабних протестів у відповідь на кризу 2001 року, процвітала економіка солідарності й турботи про всіх членів спільноти. Аргентинський економічний колапс не призвів до війни всіх проти всіх, якою нас так залякує державна пропаганда. Натомість, результатом став вибух солідарності. Люди похилого віку та інваліди теж не були виключені з цієї мережі взаємодопомоги. Беручи участь в районних зборах, вони отримали можливість забезпечити свої потреби, приймаючи рішення, які впливали на їх життя. На одному із зібрань учасники запропонували, аби домовласники відмовилися від виплати податку на власність і направляли ці гроші на підтримку місцевої лікарні. А рухи безробітних практично перемогли і побудували нову економіку. У Женераль Моськоні, нафтовому місті на півночі країни, безробіття складає близько 40%. Зараз велика частина міста є автономною. Рух організував уже понад 300 проектів з підтримки потреб населення, включаючи людей похилого віку та інвалідів. По всій країні робітники захоплюють лікарні які держава залишила в руїнах, вони відновлюють їх та самостійно фінансують.

Під час громадянської війни в Іспанії медичний синдикат Барселони (організований здебільшого анархістами) підтримував 18 лікарень (6 з них були ним створені), 17 санаторіїв, 22 клініки, 6 психіатричних лікарень, 3 дитсадки й один пологовий будинок. Амбулаторні відділення були створені у всіх селищах Каталонії. Після отримання запиту, синдикат направляв лікарів до хворих. Щоб відмовитися від посади, лікар повинен був мати ґрунтовну причину, оскільки вважалося, що медицина знаходиться на службі суспільства, а не навпаки. Амбулаторні відділення фінансувалися з добровільних внесків місцевих муніципалітетів. Анархістська профспілка працівників охорони здоров’я об’єднувала 8 тисяч осіб, з них 1 020 лікарів, 3 206 медсестер, 133 стоматологи, 330 акушерок та 153 травники. Профспілка керувала 36 центрами охорони здоров’я, розподіленими по всій Каталонії, і надавала медичні послуги всьому населенню регіону. У кожній з дев’яти зон був один центральний синдикат, а раз в тиждень в Барселоні збирався Контролюючий Комітет, який складався з делегатів – по одному від кожної секції. Він вирішував загальні проблеми та створював загальні плани. Кожен відділ був автономним у своїй сфері, але не ізольованим: вони підтримували один одного. Крім Каталонії охорону здоров’я було організовано в колективах Арагона і Леванту.

Що стосується організації освіти, анархісти пропонують теж дуже просту альтернативу. Щоб запобігти перетворенню освіти в інструмент пропаганди, потрібно надати людям вільний доступ до різних джерел інформації. Для того, щоб освіта була дійсно корисною, дати студенту можливість самостійно вибирати сфери які його цікавлять та індивідуально для себе формувати процес навчання. Досить часто анархісти опираються на праці Феррера. Феррер створив концепцію «раціонального виховання», яку розкрив у своїх працях «Оновлена ​​школа» і «Принципи наукової моралі». Під «раціональним вихованням» розумілося інтелектуальне, фізичне і моральний розвиток дитини при максимальному врахуванні його індивідуальних особливостей. Вихователь, на думку Феррера, у своїх діях повинне виходити з інтересів дитини: «Вся цінність виховання повинна полягати в повазі до волі дитини». Мета школи – виховати «людей, здатних безперервно еволюціонувати, здатних оновлювати їх навколишнє середовище і самих себе; людей, головна сила яких буде полягати в їх розумової незалежності і які, не були зв’язані ніякими традиціями та забобонами, готові будуть завжди сприймати все нове, краще ». Феррер вважав неприпустимим підпорядкування школи державі та церкві. Він вважав, що завдання будь-якої державної системи освіти полягає в тому, щоб «привчити дитину коритися, сліпо вірити й думати згідно з соціальними догмами», пристосувати людину до того місця в суспільстві, яке нав’язане йому керуючими елітами. Однією з цілей нової школи, як припускав Феррер, було «вирвати з розумів те, що розділяє людей». Головний метод виховання в наших школах – примус. Тому корінням зміни в ній повинні бути засновані на «знищенні примусу», усунення «моральної і етичної дисципліни», яка «нав’язує дітям готові ідеї … знищують волю дитини». Для розвитку вільної особистості Феррер вважав за необхідне формування критичного мислення, здатності до саморозвитку і терпимості до іншої точки зору. Феррер присвятив своє життя навчанню дітей, відкривав Escuela Moderna (Сучасну школу) для дітей середнього класу. Був декілька разів ув’язнений. Та після оголошення військового стану в 1909 році був черговий раз заарештований та визнаний винним в участі в бунті після тривалого судового розгляду, хоча його навіть не було у країні під час бунту, розстріляний у фортеці Монжуїк в Барселоні 13 жовтня.

Анархісти багато експериментують з освітніми проектами, наприклад анархісти із США організували «Вільні школи». Деякі з них — це просто тимчасові ініціативи, інші — цілком повноцінні школи. Одна з них, Вільна школа Олбані, існує в місті понад 32 роки. Антиавторитарна школа звертає увагу не тільки на освіту, а й на соціальну справедливість – вона пропонувала гнучку шкалу плати за навчання і нікого не відраховує з фінансових причин. Не тільки анархісти експериментують з освітою — зараз існують численні комерційні ініціативи, які теж навчають дітей за принципом вільних шкіл. В більшості ці експериментальні школи доступні лише багатим людям, однак у Вільній школі Олбані учні дуже різноманітні й в їх числі є діти з бідних сімей. В цій школі немає ані розкладу, ані обов’язкових уроків, вона працює згідно з філософією: «Довіряй дітям, і вони будуть вчитися». У Вільній школі навчаються діти до 8 класу, а нещодавно відкрилося і старше відділення. Школа володіє невеликою сільськогосподарською фермою, і це ще одна освітня можливість для учнів. Крім того, вони працюють з соціальними проектами, на кшталт громадських їдалень і дитячих садків. Попри фінансові та інші труднощі, школа цілком успішна.

Держава нічого нам за дарма не дає. Безкоштовна соціальна допомога — це лише міф, або прикриття для чергової шахрайської схеми чиновників. Суспільство здатне самостійно розпоряджатися своїми коштами, щоб забезпечити собі якісний рівень життя. І ніякі посередники йому не потрібні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *