Ні бога, ні пана

Настав час поговорити про тему, яка всього пару років тому була геть не актуальна для України. Отже, релігія. Звісно, нам поки далеко до Росії з її законами про образи почуттів віруючих. Але релігія під протекторатом держави все більше проникає в наше життя. 
 
Для початку розберемо, як анархісти ставляться до релігії. Розвіємо міф, що анархіст це обов’язково атеїст. З ідеологічної сторони анархісти ставляться терпимо до всіх релігій і жодних гонінь і підпалів церков не пропагують. Рівно до того моменту, коли релігія починає втручатися в суспільне життя. Під час революції в Іспанії анархісти і церкви палили, і священників вішали, але далеко не через неприязнь до релігії. Справа в тому, що в дореволюційний час Церква проникла в усі сфери людського життя, і всрізь вона диктувала свої бачення того, як мають жити люди. Вже під час революції священники активно підтримували реакційні сили, зокрема фашистів під керівництвом Франко, що і викликало справедливий гнів віруючих людей, яким набридло свавілля попів. 
 
Повернемося до сучасності. Зараз ми зіткнулися з ситуацією, коли релігійні догми нав’язуються на державному рівні. В школах уже далеко не рідкість уроки християнської етики, священники то там то тут читають свої проповіді школярам, що просто недопустимо. Мотивація уряду на державному рівні пропагувати релігію цілком зрозуміла. Він не може похвалитися здобутками в економіці, але може відвернути від них увагу людей питаннями віри. Не даром “віра” стала одним із основних передвиборчих лозунгів. Більшість населення віруючі. Щоб виклакати симпатії у них, чиновники намагаються грати на релігійних відчуттях мас, забуваючи той факт, що, можливо, не всім подобається, коли в школах їх дітям розповідають різні байки. 
 
Праві теж пропагують релігійні догми. Щоравда, вони не всі визначилися, язичники вони чи християни. Але всеодно в своїй агітації кажуть, що релігія – це фундаментальна річ, яка підтримує порядок в державі  й традицій цінності. І тут вони абсолютно праві. Головний лозунг християнства потерпи на землі й отримаєш рай після смерті. Такий лозунг виховує пасивних мовчунів. А ось коли ти усвідомлюєш, що твоє життя – це унікальна одноразова можливість, то стає до болю шкода, що ти вимушений прожити його як безправний раб. Шкода за своїх близьких і дітей, що їм  теж доведеться тягнути таке ж нікчемне існування.
 
Держава використовує релігію як інструмент пропаганди, праві мракобіси намагаються виправдати нею свої людоїдські ідеї, а самі служителі Бога нахабно лізуть в суспільне життя. Все це дуже нагадує ситуацію нашого багатостраждального сусіда, де Церква з кінцями укріпилася на позиції вірної прислуги диктаторського режиму. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 1 =