Історія анархізму. Іда Зільберблат.

Всю свою історію анархістський рух зазнає репресій зі сторони державних органів. Чиновники різних режимів міцно тримаються за своє панівне положення, і роблять усе можливе, щоб придушити народний протест. Та тортури, репресії, переслідування не змогли зламати й понині дух борців за свободу. Бажання жити гідно, завжди буде сильнішим за страх перед репресіями. Однією з таких людей, якій вдалося гідно пережити все пекло державних в’язниць була анархістка Іда Зільберблат.

Вона була заарештована 1908 року в Катеринославі. Іда спочатку – есерка, потім – анархістка, уродженка Білостока (Польща). За участь в анархістській організації її засудили до шести років каторги, яку вона відбувала у Вільні. Ось як вона описувала свої спогади після отримання звістки про етапування в Лукіську в’язницю:
«Я ще не знала, за що взятися й що робити, а в вухах так і дзвеніло це прокляте слово «Вільно», де я сиділа 1905 р. Я ще пам’ятала умови й режим із часу мого першого арешту, а тепер мені назначили каторжний режим, напевно, буде ще гірше – в чому я не помилилася… Сибір здавався нам прекрасною мрією після пережитого в місцевих в’язницях. І знову тебе заривають заживо в віленському болоті на кілька років».

Стан прибулих у Вільно з Катеринославської в’язниці анархістів і есерів ускладнювався тим, що старша наглядачка Віленської в’язниці Філімонова була матір’ю помічника начальника Катеринославської в’язниці Філімонова, убитого 1906 року анархістами за жорстоку розправу з ув’язненими. Наглядачка Філімонова вважала частину прибулих причетними до загибелі її сина, і це значно ускладнило становище ув’язнених. У той період у Віленській в’язниці знаходилися такі відомі анархістки, про яких ми більш детально розповімо в майбутніх статтях: Дебора Сопман, Емма Хігріна, Берта Кабаш, засуджена за експропріацію пошти, Соня Боксер, Ольга Мінаєва, Ріва Рахліна, Ревека Шерешевська. Але навіть у в’язниці, не дивлячись на жахливі умови каторги, революціонери не припиняли опору й уперто відмовлялися вимовляти вітання «Доброго здоров’я» при приході тюремного начальства, за що їх відправляли в карцер і призначали інші покарання. 

Умови перебування на каторзі були нестерпними. Миття в лазні відбувалося два рази в місяць, але прати білизну і верхній одяг доводилося нелегально, і, надівши її мокрою, жінкам-ув’язненим в будь-яку погоду доводилося так і повертатися в камеру. Кілька жінок-політв’язнів в результаті цього захворіли запаленям легень і померли. Харчування складалося з окропу, 1 кг сирого чорного хліба на сніданок, баланди з гнилої капусти або буряка з салом на обід, і окропом на вечерю. Виживання анархістів в’язниці було б неможливе без допомоги їх товаришів з волі.  Зокрема, велику допомогу в’язням Віленської в’язниці надавали сестри-анархістки Дар’я Сопман, Фрума і Фанні, вони спеціально для допомоги в’язням переселилися до Вільна. За свідченням Іди Зільберблат, вони в буквальному сенсі рятували її від голодної смерті. Допомога в тюрму надходила також від Нюти Берман і Єви Стрепунської. Ці молоді анархістки були заарештовані під час вибуху бомби, пробули у в’язниці три роки під слідством і як неповнолітні були засуджені до трьох років ув’язнення. Після виходу на свободу в кінці 1911 року М. Берман і Е. Стрепунська організували нелегальний Червоний хрест для допомоги ув’язненим.

Самуїл Бейлін, ще один приклад людина яка безкромісно притримувалася своїх переконань до кінця, і біографія якої заслуговує окремої статті, вирішив підготувати втечу з в’язниці анархісткам Іді Зільберблат, Юлії Дембінській, Ліні Слуцькій(Краснощоковій) та іншим жінкам-революціонеркам. Однак звільнити їх не вдалося. Тому Іді довелося пережити докінця всі муки каторги, але це не зламло її дух, і після звільнення вона продовжила свою діяльність.

Подібних історій тисячі, й у всіх них можна прослідкувати наскільки важливою є підтримка товаришів зі свободи. Роки йдуть, режими змінюються, але репресії з боку чиновників проти людей, які лише бажають кращого життя продовжуються. Важливо пам’ятати про тих хто знаходиться в руках державних терористів, не забувати про них і максимально підтримувати їх.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *