Еволюція прямої демократії

Як держава постійно розвиває нові хитромудрі засоби контролю над народом, так і самоврядування не стоїть на місці й розвиває все новіші засоби, щоб полегшити пряме народне управління суспільством.

Коли ми говоримо “держава”, то маємо наувазі форму суспільної організації, яка побудована зверху донизу, весь центр прийняття рішень знаходиться в руках правителя або невеликого кола еліти. ЇЇ протиставляємо горизонтальну форму організації суспільства засновану на самоврядуванні, де влада не засереджується в руках певної групи еліт. І, звичайно, велика частина людської історії проходила поза державою. Щоб ви розуміли, Homo Sapiens виник близько двохсот тисяч років тому. Перші держави виникли близько семи тисяч років тому. Отже, задовго до виникнення держави в первісних племен  виникла перша форма організації прямої демократії, а саме – колективні збори. Процес виникнення держави ніяк не пов’язаний із тим, що нібито з розвитком людства знадобилася держава. За тисячоліття до виникнення держави людина освоювала мистецтво, землеробство, тваринництво. Після її виникнення самоврядування нікуди не зникло. І зараз, навіть в рамках однієї країни ми можемо спостерігати боротьбу між державою і самоврядуванням за контроль за різними сферами людського життя.

Найхарактернішим прикладом античного самоврядування може слугувати, звичайно, древня Греція, де опір суспільства зламав сам інститут державності  та замінив його принципом прямої демократії.

Грецьке суспільство, керувалося усіма повноправними громадянами на принципах рівності та спільної участі, вони вже не були державою — організованою силою придушення та примусу суспільства до підпорядкування правителю або групі правителів. Ми бачимо, що в місці, де наступ державності було зупинено, людське суспільство пережило стрімкий розквіт. Грекам вдалося створити видатну культуру, філософію й науку. Багато з досягнень грецької наукової думки європейські вчені змогли продовжити лише в Новий час, через тисячоліття. Економічне, культурне, наукове процвітання і військові успіхи давнини пов’язані в першу чергу не з державою, але з прямою демократією. Найбільш розповсюдженим видом прямої демократії античності була афінська демократія. Вона продовжувала основним чином базувалася на колективних зібраннях. Політична структура суспільства будувалася знизу вгору. На чолі всього – народ і його зібрання, перед якими звітували будь-які посади. Оскільки зберігалась економічна нерівність, всім громадянинам платили за участь в демократичних процесах – бідняки не могли би по іншому брати участь в політичному житті, бо фінансово не змогли б цього собі дозволити. Також необхідно зазначити, що раби і жінки не мали права брати участь в голосуванні.

І тут виникає перша проблема античної форми прямої демократії: через економічну нерівність ті, хто мав більше грошей, відповідно міг більше впливати на прийняття рішень. Тим більше,платили за участь в демократії лише в Афінах, а в інших античних демократіях уже ніхто нікому не платив, що взагалі унеможливлювало участь бідноти в процесі прийняття рішень. І звісно ж, раби, про яких ми згадували вище, взагалі ніяких прав не мали, як і жінки. Багаті мали більшу вагу в суспільстві тому постійно намагалися узурпувати владу і перетворити її на олігархат. Саме тому історія античності переповнена запеклою боротьбою олігархії і демократії, яка тривала стільки ж, скільки і сама демократія. Але навіть попри цю гостру проблему антична пряма демократія все одно дозволяла окремій людині брати участь в прийнятті рішень більше, ніж античні держави, що узурпували всю владу в маленькому колі еліт.

Другою ключовою проблемою став ріст населення, що постійно ускладнювало організацію керівництва суспільством шляхом загальних зборів. Пряма демократія афінського зразку  була розповсюдженою і після античності. Населення в античності й середньовіччі залишалося на достатнєму рівні, щоб могли функціонувати зібрання, але вже тоді почала відчуватися проблема зі швидкістю прийняття рішень та можливістю фізично давати кожному сказати своє слово.

Наступним кроком в еволюції прямої демократії стала революційна Іспанія уже ХХ століття. Дві ключові проблеми античної форми прямої демократії загострилися. Завдяки індустріальній революції населення в порівнянні з античністю виросло шаленими темпами, тому загальні зібрання як форма організація суспільства, стало просто неможливими. Також аналогічними шаленими темпами виросла економічна нерівність між людьми. Розв’язувати ці проблеми на практиці довелося анархістам з СНТ. Для розв’язання проблеми з неможливою участю напряму великого населення в процесі прийняття рішень була розроблена концепція делегатів. Коли виникало питання,яке потребувала обговорення великої кількості людей.

Місцеві колективи могли обирати свого делегата, громада давало йому чіткі інструкції, що саме він має робити, його повноваження діяли лише для виконання конкретної цілі, після виконання якої він їх втрачав, і суспільство залишало за собою право в будь-яку мить його відізвати, якщо йому щось не подобалося в діях делегата. Таким чином контроль за виконанням рішень продовжував знаходиться повністю в руках народу.

Економічне питання анархісти Іспанії вирішили тим, що всі засоби виробництва перейшли в колективні руки всього суспільства і керувалося за допомогою прямої демократії, що дозволяло побороти економічну не рівність.

Хоча система делегатів справді дуже ефективно дозволяє координувати величезне населення, проте в ній є свої мінуси. Перший, це відносно мала швидкість прийняття рішень на найвищих рівнях. Друга, більш важлива, це людський фактор. В умовах ведення війни дуже важко контролювати масивну гілку делегатів. Коли тобі приходиться воювати на передовій, то в тебе не буде особливо часу проконтролювати чи відповідно рішенню громади делегат, делегата твого делегата проголосував, чи він проголосував супереч волі громади. І такі спекуляція на високих рівнях справді були. Звичайно, коли вдалося відслідкувати такого недобросовісного делегата, то він миттєво втрачав всі повноваження, але контролювати це в умовах війни, справді було важко. Проте, знову варто зазначити, що анархістська система делегатів все одно на той час давала більше можливостей для рядової людини брати участь в управлінні суспільством чим будь-яка інша форма організації.

Та час і науковий прогрес не стоїть на місці, спочатку з’явився і розповсюдився мобільний зв’язок, який зразу обновив інструменти прямої демократії. Сапатисти зараз активно його використовують у свої системі горизонтального прийняття рішень. Телефон дозволяє перадавати рішення громади за секунди. Науковий прогрес зробив ще один крок вперед, і з’явився такий потужний інструмент як Інтернет. Який вирішує всі наведенні вище проблеми, і робить, навіть систему делегатів пережитком минулого. Можливо, поки немає причин відмовлятися від системи делегатів повністю, і в певних сферах життя вона ще досі потрібна, але в епоху інтернету серйозно змістила акценти в бік електронної демократії, яка дає можливість координуватися безмежно великому числу людей.

Тим більше завдяки стрімових та відео технологій проблема з контролем делегатів пропадає сама собою. А технології по типу блокчейн дозволяють зробити електронне голосування максимально прозорим, та з унеможливленням будь-яких фальсифікацій. А розвиток роботехнології, 3d-принтерів відкривають нові можливості у вирішенні економічного аспекту. Тепер ми можемо не просто зробити засоби виробництва суспільною власністю, а й автоматизувати виробництво, що дозволить вивільнити багато вільного часу для участі в політичному житті.

Електронна демократія — це наступний крок в еволюції концепції народного самоврядування. Вона дає масу інструментів, які дозволяють однаково просто кожному напряму впливати на економіку та політику свого населеного пункту й усієї планети. Майбутнє твориться саме зараз, і саме від нас залежить переможе самоврядування чи державний контроль.