Історія анархізму. Анархісти Білостока проти Російської імперії.

9 січня 1905 року царський уряд розстріляв в Санкт-Петербурзі мирну демонстрацію робітників, яка формально носила характер релігійної ходи і була попередньо дозволена градоначальником Фулоном. Ця подія відома як “Кривава неділя”. Саме вона знищила культ “доброго царя” і викликала першу хвилю революції. По мірі розвитку революційної кризи зростав і вплив найбільш радикальних груп, зокрема, анархістських. Групи анархістів активно росли й на території сучасних Білорусі та України. Вони акцентували увагу на економічних вимогах до управлінців та підкріплювали їх саботажем і експропріаціями. Центром анархізму став Білосток. Навесні 1905 року, через два роки після утворення першої групи анархістів в Білостоці,  рух переходить в нову фазу. З фактично невеликого гуртка  розвивається масовий рух. В цей час до анархістів переходить вся «агітаторська сходка» соціалістів-революціонерів, які виявилися найбільш сприйнятливим до ідей самоврядування. Одночасно в Білосток з-за кордону прибуло п’ять емігрантів-агітаторів. 

кровавое воскресенье

Січневий страйк 1905 року, організований здебільшого анархістами, закінчився в Білостоці перемогою робітників. Внаслідок страйку в дрібних майстернях було встановлено восьмигодинний робочий день, в великих – дев’ятигодинний, заробітна плата була збільшена на 25-50%. Популярність Білостоцької групи анархістів виросла надзвичайно. У відповідь на загальний страйк в Білосток були введені козаки, які взялися за допомогою систематичного побиття втихомирювати населення. На деякий час активність робітників спала. Але незабаром власне анархістської групою і білостоцькими візниками, які перебували під впливом анархістів, були створені загони самооборони, які почали давати козакам збройний опір. Після цього напади з боку останніх майже припинилися. Більш того, максималістськи налаштованими есерами було скоєно замах на крупного капіталіста Вейнрейха, з волі якого в місті й перебували козацькі частини. Замах був невдалим, але після нього козаків вивели з Білостока. Принаймні, так про це повідомляє анархістський «Альманах». У квітні того ж року анархісти вбивають двірника-шпигуна. Після цього акту двірники почали боятися співпрацювати з поліцією у справі стеження за революціонерами. Навіть городові намагалися не з’являвся на «робочій біржі» – Суражській вулиці, де щодня відбувалися збори революціонерів та робітників.

Структура анархістської організації в Білостоці носила в цей час наступний характер – в центрі руху стояла «група», яка поділялася на технічну, боєву, агітаційну, пропагандистську і фінансову. З вересня 1904 року вона, очевидно, стала називатися «Білостоцька група анархістов-комуністів »(БГАК). До групи входило кілька десятків активістів, організаторів, пропагандистів і агітаторів, а згодом – і бойовиків. У 1905 році, на піку своєї діяльності, група налічувала близько 60 людей. Наступний рівень руху становили Федерації робітників по галузях промисловості. Вона складалася з чотирьох цехів – ткачів, майстрів шкіри, столярів і кравців. У галузевих цехах (вони також називалися федераціями) входило до 300 чоловік. Крім того, ще діяло 15 пропагандистських гуртків серед фабрично-заводських і ремісничих робітників. При цьому один з організаторів руху Гроссман-Рощин наполягає, що галузеві федерації були не “безпартійними синдикатами», а також ідейними анархістськими організаціями. Ще більшим було кількість тих, хто так чи інакше, але співчував анархістам. Це були як робітники, так і дрібна буржуазія. Тобто структура руху вигляда так: БГАК – галузеві федерації – пропагандистські гуртки – співчуваючі.

Популярність анархістів була така висока, що багато городян стали звертатися до БГАК за допомогую в різного роду конфліктних ситуацій. Ось що писав про це Гроссман-Рощин:

«Незабаром група стала центром і для трудової маси, але у своєрідній формі: образили кого-небудь, вчитель погано поводиться з хлопцями, домовласник загрожує виселенням несправного платити мешканця, хтось хоче забрати назад машину Зінгера у бідняка за невнесення чергового внеску – всі йдуть в «Білостоцьку групу». Доводилося нашвидку створювати щось на зразок юридичної комісії для розбирання справ, ніби неважливих, але які отруювали життя бідноти. Треба було бачити, як беззаперечно обидві сторони конфлікту слухалися, коли свою думку, – група навіть не судила, а тільки висловлювала свою думку … Пам’ятаю два курйози: після мітингу я, втомлений, прямував на кладовище – резиденція Білостоцький анархістів. Мене зупиняє бабуся. Вона каже, що була на мітингу, цілком згодна зі мною; але, – додає вона, – чи не можеш ти вплинути, щоб Мотька-бляхар сплатив мені шість рублів за обіди; я жінка бідна і в усьому згодна з тобою”. І ще один випадок. Їду я з Ломжі. Відчуваю, що неблагополучно. За мною стежать. Вагаюся: зіскочити на ходу або почекати найближчій станції. Раптом хтось мене хватає за плече. Переді мною маленький рудий вогненний чоловічок; обличчя не видно, тільки й видно гарячково-блискучі очі. Він кличе мене. Виявляється: він комусь продав партію «крайок» – обрізки матерії. А той після доставлення товару відмовився платити. І ось він говорить «не може чи захисниця бідноти – Білостоцька група розібратися з кровожером-капіталістом ». 

Таким чином, хоча до реалізації повної самоорганізації було ще досить далеко, БГАК вдалося створити структури своєрідною контрвлади, які досить ефективно захищали різні групи від найбільш грубих форм гноблення і свавілля. На початку 1905 року Білостоцькі анархісти провели також страйк серед работніц- «нитярок». При цьому групі довелося зіткнутися тут з серйозними труднощами. Серед цієї категорії жінок-робітниць сильні були позиції католицького костелу і націоналістов- «народовців». Процвітав польський шовінізм і антисемітизм. При цьому народовці вміло використовували революційну фразеологію, маніпулюючи масовою свідомістю, і в цьому сенсі були одними з перших попередників подальшого нового правого радикалізму з його соціальною мімікрією і демагогією. Проте, анархістам вдалося потіснити народовців в цьому середовищі.

Кращим аргументом на користь пріоритету класового, а не націоналістичного підходу слугувало, звичайно, грубе пригнічення нитярок з боку господарів. Факту експлуатації абсолютно не заважав той факт, що і жінки-робітниці, і їх роботодавці-капіталісти належали до однієї польської національності. Результатом анархістської агітації став успішний страйк, що пройшов під керівництвом «групи». Польські працівниці самі з’явилися на Суражське кладовище, де збиралися анархісти, і зажадали, щоб їм тут же читати лекцію про класову боротьбу. Клерикали, на кшталт католицького єпископа барона Е. фон-дер роопа, майбутнього депутата Державної Думи і лідера Конституційно-католицької партії Литви і Білорусі, для протидії росту робітничого руху вдався навіть до вигадкам про те, що під час страйку відбувалися мало не «чорні меси», оргії і т.д. Однак все це не змогло перешкодити розвитку анархізму в Білостоці. 

Історія БГАК дуже багатогранна і цікава, тому різні моменти з життя групи будть з’являтися і в наступних статтях. Їх досвід дуже цікавий, оскільки їм вдалося створити дійсно сильну і добре організовану організацію, і отримати велику популярність серед населення. Але в кінці вона була розгромленна, і причини її поразки та стратегія яку вони використовували дуже цінний досвід для нас.


Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /srv/data/web/vhosts/revdia.org/htdocs/wp-content/plugins/easy-social-share-buttons3/lib/modules/social-profiles/essb-social-profiles-helper.php on line 20