Одною із найважливіших сторінок в історії анархізму є Іспанія. В ході громадянської війни в Іспанії анархістський рух зміг виступити в якості однієї з найвпливовіших суспільно-політичних сил у країні. Сьогодні мова в нашій статті піде про одного з визначних діячів тих подій, а саме про Франсіско Аскасо Абадіа.
Франсіско народився 1 квітня 1901 року в сім’ї селянина в містечку Альмундевар (поблизу міста Уеска спільноти Арагон). В його родині було десятеро дітей, з яких вижило тільки чотири. Подальша доля сім’ї Франсіско складеться трагічно. Рідна сестра Марія одружиться за анархістом Луїсом Рієрою. Надалі її чоловік та донька Соль помруть в французьких фільтраційних таборах, а вона разом з матір’ю більше ніколи не повернуться у Іспанію та помруть у вигнанні. Старший брат Франсіско Домінго (1895 р.н) буде вбитий комуністами при наступі на будівлю Telefónica в Барселоні в травні 1937 року, Александро (1898 р.н.) буде вимушений емігрувати до Коста-Рики і переховуватися під чужим прізвищем.
В 1917 році юний Аскасо стає членом Національної Конфедерації Праці (CNT) в Сарагосі. В 1919 ввійшов до складу групи «Волунтад». Та отримує перше тюремне ув’язнення за підбурювання до повстання. Наступного року вже членом групи «Лос Юстициерос» його звинувачують у вбивстві журналіста, але повністю виправдовують в суді. Двома роками потому переїжджає до Барселони де працює офіціантом і пекарем, продовжує бути членом групи «Лос Солідарос» в яку на той момент входять ще один відомий анархіст Буенавентура Дурутті, що стане в майбутньому справжнім другом та надійним соратником для Аскасо.
Влітку 1923 року Аскасо та Дурутті вбивають кардинала Сарагоси Хуана Сольдевіли – мільйонера, що фінансував лояльний до влади монарха профспілковий рух.
Того ж року фактичним правителем іспанського королівства стає прем’єр-міністр генерал Мігель Прімо де Рив’єра, який встановив режим диктатури. Переслідувані владою Аскасо і Дурутті емігрували в країни Латинської Америки та знайшли притулок у Аргентині. Вони не перестали активно займатися активістською діяльністю, за що згодом уряди Чилі, Мексики, Уругваю та Аргентини заочно засудили їх до смертної кари.
Після чого вони втікають в Париж, де Дурутті відкриває книжкову крамницю, яка згодом стає штаб-квартирою європейських анархістів. До них приєднується ще один відомий іспанський анархіст Григоріо Жовер. В Парижі вони готують замах на короля Іспанії Альфонсо XIII, замах видається невдалим і 25 червня 1926 їх затримує французька поліція. Аскасо і Дурутті, засуджують до шести років тюремного ув’язнення за зберігання зброї. Аргентина та Іспанія бажають їх екстрадиції, але Союз Анархістів на чолі з Луї Лекоіном очолили активну компанію солідарності, і вже в липні 1927 домоглися їх звільнення.
Аскасо продовжує жити у Франції. В 1931 році на його батьківщині змінилася політична ситуації, і була проголошена Друга Іспанська Республіка. Він повертається до Іспанії і створює бойову групу «Носострос» (з іспанської «ми») радикальнішу, ніж Федерація Анархістів Іберії (FAI). В січні 1932 року повстають фігольскі шахтарі які проголошують себе анархістами, Дурутті та Аскасо підтримують повсталих. Згодом повстання було придушено армією, Аскасо і Дурутті заарештовують і депортують до іспанської колонії в Екваторіальній Гвінеї пізніше до тюрми Санта-Марія, де вони влаштовують тюремний заколот і в вересні 1932 року тікають на Канарські острови, де їх зустрічають як героїв.
В 1934-1935 роках Аскасо стає секретарем каталонської Національної конфедерації праці (CNT) і редактором газети «Солідаридат Обрера». В той самий час значна частина Іспанії, під впливом анархістських ідей починає будувати один із найбільших соціальних експериментів. Виникають структури народного самоврядування. 18 липня 1936 року в Барселоні повстають війська під командуванням Франко – вибухає громадянська війна. Проте анархісти готові до цього і наступного дня організовують спротив на барикадах, а Аскасо відповідає за координацію бою та зв’язку. Але 20 липня 1936 року під час штурму казарм Антаразанас, де окопалися фашистські повстанці, Аскасо помирає в бою.
В пам’ять про нього буде названа колона анархістської самооборони, що її очолив Дурутті. 25 липня вона вирушить на фронт, боротися з фашистами, щоб захистити анархістський соціальний експеримент в Іспанії.