Освіта завжди мала в суспільстві більшу роль, ніж просто навчити дітей правильно рахувати й читати. Після введення загальної системи освіти в індустріальну епоху, вона стала дуже ефективним інструментом державної пропаганди. Школярів навчають не тільки правильно додавати, а й патріотизму і як бути слухняним гвинтиком в системі. Головна мета державної системи – вирощування слухняних громадян. Що стосується професійної освіти то вона, зокрема в Україні, повністю стандартизована та не враховує індивідуальні схильності учня. Більш того, справді, якісна профільна освіта є недоступною для багатьох людей, оскільки вона коштує занадто дорого.
Багато мислителів анархізму намагалися розробити оптимальну модель навчання.
Жозеф Прудон в XIX столітті пропонував передати керування освітою у компетенцію громад робітників і селян, які зможуть наймати вчителів, виходячи зі своїх потреб. Усі наступні теоретики анархізму розвивали цю ідею. У ХХ столітті Іван Ілліч запропонував замінити школу вільними неформальними об’єднаннями. Спільнотами в яких люди могли зустрічатися для обміну знаннями, центрами навичок, службами по підбору партнерів для навчання. Він же висунув ідею, що саме практико-орієнтованість повинна стати основою сучасної освіти. Не абстрактний навчальний план, а оточення учня і його особисті дії визначають те, які знання він отримає.
Михайло Бакунін пропонує інтегральну модель освіти, побудовану на античний лад: в людині однаково повинні бути розвинені фізичні та інтелектуальні навички. Він вважав головним вивчення природи й соціології. Практична освіта повинна готувати молодих людей до «вибору професії», до якої вони відчувають схильність. Щоб далі вибрати індивідуальну програму навчання в обраній галузі під керівництвом наставників.
Франсиско Феррер, іспанський просвітитель-анархіст, відкрив в 1901 році в Барселоні «Сучасну школу» – світське навчальний заклад, в якому втілився принцип «раціоналістичного виховання», тобто такого, яке розвиває дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей. У цій школі навчалися разом хлопчики і дівчатка, незалежно від соціального статусу. Навчання відбувалося у формі бесід з вчителями, роботи в майстернях і прогулянках (виїздів на природу, екскурсій на фабрики і в музеї і так далі). Наголос робився на природничо-наукові предмети й обговорення з дітьми злободенних питань сучасності. Поступово в Іспанії стали з’являтися й інші школи для дітей робітників, створені за прикладом школи Феррера. Його ідеї були надзвичайно популярні за кордоном і надихнули на створення шкіл нового типу педагогів в США, Німеччині, Бразилії та інших країнах. Трагічна смерть Феррера, страченого за безпідставним звинуваченням в організації повстання, тільки посилила популярність його концепції.
З точки зору змісту освіти, важливе поєднання теоретичних знань і практичної діяльності. Освіта, відірване від практики й проблем реального життя, обов’язково перетвориться на фікцію. Американський письменник і психотерапевт Пол Гудман пише в 1964 році книгу «Обов’язкова погана освіта», в якій зазначає: американські підлітки часто кидають школу, тому що вона не справляється зі своїми завданнями. Школи примушують дітей до «абсурдного дорослішання» – в чотирьох стінах, у відриві від життєвого досвіду, в протиприродних одновікових групах. Школа тільки вдає, що дає освіту, насправді ж вона лише забирає час. І пригнічує творчість і закладені в людині прагнення до пізнання навколишнього світу.
Освіта не обмежена стінами ніяких інституцій. І сучасний світ це підтверджує, зараз існують платформи MOOC, численні сервіси по підбору репетитора, популярні навчальні відео на YouTube. Монополія на знання зникає. Люди хочуть ділитися навичками й з легкістю вчаться один в одного: якщо у вас перегоріла лампочка в фарі автомобіля, ви можете поїхати в сервіс, а можете подивитися відеоролик з докладною інструкцією, як її поміняти. І зняв цей ролик зовсім не сертифікований фахівець з ремонту, а така ж людина, як ви, яка розібралася з проблемою трохи раніше.
Перейдемо до практики, безкоштовна державна освіта в школах є дуже гарним інструментом для пропаганди, але жодним чином не допомагає дитині формувати необхідну базу знань про навколишній світ. Тому держава має прибрати свої руки від освіти. Анархісти ставлять собі за мету зробити якісну освіту доступною для кожного, й вирвати її з рук державної чи релігійної пропаганди.
В анархістському суспільстві задача фінансування освіти перейде в компетенцію апарату демократичного планування. Хоча теперішня освіта й називається безкоштовною, але ми за неї платимо через податки. І не маємо ніяких важелів, щоб вплинути на цей процес. Соціально орієнтована економіка зробить цей процес прозорим, і дасть можливість людям самостійно планувати побудову освітніх закладів, та всі витрати на їх утримання. Задачею середньої (шкільної) освіти буде розвиток критичного мислення та ініціативності в учня. Система із розподілом на класи по віку, й загальними освітніми програмами відправиться в минуле. А їм на заміну прийде можливість індивідуально вибирати предмети для відвідування під інтереси учня.
Професійна освіта буде проводитися напряму на підприємствах. Завдяки постійній практиці студент зможе більш ефективно освоїти виробництвах, яку він обрав. А завдяки зменшення робочого дня та створення умов з вільним доступом до будь-якої інформації, кожна людина отримає можливість постійно розвивати свої знання та навички.
Теперішня освіта відірвана від реальності, тому учні після закінчення освітніх закладів часто виявляються повністю неприспособленими для життя в реальному світі. Й не можуть знайти собі роботу, оскільки не мають необхідних навичок. Більшою проблемою є, що якісна освіта для більшості є недоступною. І що ми ніяк не можемо керувати бюджетами виділеними на організацію освіти. Тому ми маємо ситуацію коли школи переповнені, а батьків відбивають пороги чиновників з проханнями нарешті побудувати школу у своєму місті. Саме тому держава має забирати свої руки від навчання, суспільство зможе справитися із питанням своєї освіти набагато краще.