Ольга Таратута, справжнє ім’я Елька Рувінська, прізвисько Бабушка, – одна із найзнаменитіших жінок-анархісток. Організаторка замахів на чиновників, втеч із в’язниць та терористичних актак.
Народилася Елька 21 січня 1876 у бідній родині в містечку Херсонського повіту. Їй вдалося закінчити вчительське училище і якийсь час попрацювати викладачкою. Але вже в 1895 була році вона була вперше заарештована за політичними підозрами. У 1897 році вступила в соціал-демократичну групу в Катеринославі. Ольга була членом Південно-Російського союзу робітників Єлисаветградського комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії з 1898 по 1901 рік. Потрапивши під гласний нагляд поліції, в 1901 році вона переїхала до Німеччини, а потім до Швейцарії; в цей період вона працювала в партійному органі «Іскра» й там познайомилася з Георгієм Плехановим і Володимиром Леніним.
У 1903 році, перебуваючи в Швейцарії, Елька стала анархісткою. У 1904 році вона повернулася до Одеси й приєдналася до організації «непримиренних». Вже в квітні 1904 року її заарештовують, але звільняють через відсутність доказів через кілька місяців. Після звільнення в початку 1905 року вона приєдналася до Одеської робочої групи анархо-комуністів.
Пізніше вступила в войовниче крило південноросійської групи анархістів, яка використовувала тактику безмотивного терору. Ольга була причетна до вибуху бомби в одеському кафе «Лібман» в грудні 1905 року, за що 1 листопада 1906 була засуджена Одеським військово-окружним судом до 17 років позбавлення волі на каторзі. А її соратники були повішені. Таратута втекла з одеської в’язниці в грудні 1906 року через Москву до Женеви. Там вона приєдналася до групи «Бунтівник» і редагувала її однойменну газету.
Увійшла в сформовану в Швейцарії першу анархістську бойову групу — Бойовий інтернаціональний. Ця група повинна була провести в Україні ряд експропріацій, закупити зброю, влаштувати серію терактів і підняти повстання на півдні України. Наприкінці 1907 року Ольга відправилас втілювати цей план в життя до Одеси, вдалий «екс» приніс анархістам 60 тисяч рублів. Таратута продовжила підготовку наступних акцій. Готувалися терористичні акти і «екси» в Одесі, Києві та Катеринославі. Планувалися замахи проти генерала Олександра Каульбарса, командувача Одеської військової області, і проти генерала Толмачова, губернатора Одеси, та вибух в Одеському трибуналі. Проте київська група анархістів провалилася. Елька відправилася рятувати товаришів. Для цього вона організувала вибух у Лук’янівській в’язниці, що дозволило анархістам втекти звідти.
У березні 1908 року в Катеринославі з валізою, набитою ручними бомбами, Ельку заарештували й засудили до 21 року позбавлення волі. Була випущена в березні 1917 року, після Лютневої революції.
Після звільненя Ольга не брала активної участі в анархістському русі. У травні 1918 року вступила в Політичний червоний хрест, який допомагав ув’язненим і засланим революціонерам всіх політичних течій. Але зростаюче переслідування анархістів більшовицьким урядом надихнуло Таратуту приєднатися до «Голосу праці» та Конфедерації «Набат» в червні 1920 року. Вже у вересні цього року вона повернулася до України. Махновські командири виділили їй 5 мільйонів карбованців, Ольга поїхала до Харкова й на ці гроші створила Анархічний чорний хрест, щоб допомагати ув’язненим анархістам.
У листопаді 1920 року, під час радянської чистки України від анархістів, більшовики закрили Анархічний чорний хрест, а саму Ольгу заарештували. У травні 1921 року їй запропонували звільнення за умови, що вона публічно засудить свої анархічні переконання.
Але Ольга проявила стійкість та разом із своїми товаришами організувала голодування. В березні 1922 року була заслана на два роки до Великого Устюга. Була звільнена в 1924 році. В середині того ж року була знов заарештована за публікацію анархістської пропаганди, але незабаром її звільнили. У тому ж році вона переїхала до Москви та вступила до Товариства колишніх політкаторжан і засланців, яке намагалося домогтися пенсій для старих, збіднілих і хворих революціонерів, однак залишила організацію, бо не приймала його підпорядкування більшовицькій владі.
У 1928 і 1929 роках Ольга, намагаючись організувати міжнародну організацію для підтримки анархістів в радянських тюрмах, написала безліч листів. Вона переїхала до Одеси у 1929 році, де була заарештована за спробу організувати анархістську організацію серед залізничників, була засуджена до двох років позбавлення волі. Після звільнення Ольга повернулася в Москву. Вісім членів Всесоюзного товариства колишніх політкаторжан звернулися до влади з проханням надати їй пенсію як дуже хворій, старій, революціонерці, яка вкрай потребує допомоги. Однак вона знову була заарештована й засуджена в 1933 році.
Після звільнення була заарештована повторно 27 листопада 1937 року по звинуваченню в анархістській і антирадянській діяльності. Її засудили до смертної кари 8 лютого 1938 року й вона була розстріляна в той же день.