В США продовжуються протести проти поліцейського свавілля й расизму. В ході протестів протестувальники почали зносити пам’ятники. Ця хвиля пам’ятникопадів перекинулася й на країни західної Європи.
Щоб краще розуміти контекст кому зараз зносять пам’ятники можна взяти біографію Томаса Джефферсона, один з авторів Декларації незалежності, 3-й президент США в 1801-1809 роках, один з батьків-засновників цієї держави.
І паралельно він, за своє життя мав більше, ніж 600 рабів, та постійно ґвалтував 14-літню чорношкіру дівчинку, в якої від нього було 5 дітей. От пам’ятники подібних Джефферсону рабовласникам, та тим хто влаштовував геноцид корінних народів та робили собі статки на торгівлі людьми знищують в США.
Ці події до глибини душі образили наших правих активістів. Деякі навіть провели пікет біля посольства США в підтримку пам’ятників убивцям. Свою позицію праві аргументують тим, що це історична спадщина, яка свята для багатьох американців. Що знищення пам’ятників – це боротьба зі своєю історією.
А всього декілька років назад по всій Україні відбувався “ленінопад”, коли масово зносили всі пам’ятники радянської епохи. Праві тоді активно брали участь в цій акції. Виходить, що для них знищення пам’яток одним диктаторам, які проводили політику геноцида та трудового рабства – це абсолютно нормально та правильно. А коли люди роблять рівно так само в іншій країні, то це вже боротьба з історичною пам’яттю. Ті хто стоять за знищенням корінного населення та работоргівлею, нічим не кращі за тих хто стоїть за голодомором в Україні. Вони можуть бути визначними історичними діячами, сильними полководцями, але це ніяк не виправдовує ті звірства, які вони вчиняли.
Праві самі хочуть перебрехати історію, й зробити із работорговців та ґвалтівників героїв гідних пам’ятників. Хоча які “герої” такі й послідовники.