Конкуренція проти взаємодопомоги

У сучасному світі досить розповсюдженою є думка, що будь-яка конкуренція – це виключно позитивне явище. Конкуренція виробників, конкуренція політичних партій, конкуренція серед працівників, конкуренція в закладах освіти й так далі.

Прихильники конкуренції вважають, що вона призводить до постійної еволюції, бо перемагають найкращі, а слабкі програють. Ця логіка пов’язана з соціал-дарвінізмом, який проєктує закони природного відбору і боротьби за існування в дикій природі на людське суспільство.

Проте, чи справді все настільки однозначно?

В дикій природ можна спостерігати зовсім іншу картину:

— мурахи зберігають запаси їжі в ротовій порожнині, щоб нагодувати інших мурах;

— бізони під час нападу вовків стають в коло, захищаючись таким чином від нападу;

— взаємодопомога і спільний захист потомства у птахів в період їх перельотів;

— грифи та орлан-білохвіст гніздяться поблизу один від одного, а про знахідки мертвечини, якою вони харчуються, повідомляють один одному і збираються навколо трупа величезними зграями;

— зграя журавлів годується завжди під охороною вартових, а якщо буває потрібно, висилається кілька розвідників, що з’ясовують, чи збереглася небезпека там, де вона була нещодавно.

Конкуренція — це війна, а у війні завжди є жертви, переможці та переможені. Заради “розвитку” і “еволюції” жертвують слабшими. Прикладом може стати ринкова економіка, де жертвами стають люди, яким не пощастило “вписатися в ринок” або народитися в бідній родині. Конкуренція призводить до пригнічення та нерівності, і жертвою може виявитись хто завгодно: певний клас, етнічна, релігійна або сексуальна меншина, соціальна група, політичні опоненти. Будь-яка конкуренція призводить до того, що одні люди пригнічують інших та домінують над ними, хоча вони можуть це робити неусвідомлено.

Альтернативою конкуренції виступає взаємодопомога. Існує багато проблем, які можливо вирішити тільки разом, коли окремі конкуренти будуть неефективні, якщо не об’єднаються. Наприклад, давні люди часто полювали на небезпечних звірів. Хіба можливо уявити, щоб вони полювали на багатотонного звіра наодинці? Або віддавали більшість здобичі кому-небудь по невідомому праву? Навіть подумати смішно. Єдине, до чого таке полювання приведе — це дурна смерть одного та голод багатьох. Не дивно, що наші предки пішли шляхом об’єднання та кооперації.

Люди з давнини об’єднувалися у племена та громади заради перерозподілу праці та більш ефективного виживання та розвитку. Ще на початку XX століття Петро Кропоткін в роботі «Взаємодопомога як фактор еволюції» доводив, що взаємодопомога, як і конкуренція, є важливим фактором еволюції, якщо не найважливішим. Тобто, конкуренція допустима між видами, але в межах цих видів повинна бути солідарність, бо загострене суперництво веде до згасання виду.

В живій природі та в людському суспільстві кооперація й альтруїзм є більш природним явищем, ніж конкуренція в боротьбі за виживання. Найбільш яскраво це можна спостерігати в екстремальних обставинах: під час протестів, економічних криз, стихійних лих, воєн та революцій. Саме в складні часи люди часто об’єднуються та здійснюють героїчні вчинки:

— під час війни люди часто роблять героїчні вчинки, але армії анархістів, на відміну від звичайних армій, складалися не з професійних солдат (воювали не тому що це їх професія), нікого насильно не змушували воювати разом з ними та взагалі були досить демократичними. Армія Махно, яка успішно протидіяла білим, червоним та іноземним військам, складалася тільки з добровольців та існувала завдяки підтримці селян. Схожа картина була і в Іспанії: робітники та селяни самоорганізовувалися та утворювали цілі армії;

— люди в Аргентині під час протестів 2001-го року турбувались про всіх членів суспільства за допомогою низових соціальних програм. Беручи участь в районних зборах, люди отримали можливість забезпечити свої потреби, приймаючи рішення, які впливали на їх життя. Рух організував понад 300 проєктів з підтримки потреб населення, включаючи людей похилого віку та з інвалідністю;

— під час протестів в Білорусі люди з балконів попереджали мітингувальників про наближення каральних загонів поліції, розподіляли ліки та їжу порівну та рятували людей, витягуючи їх з автозаків. А протестувальники у Франції по ланцюгу звали парамедиків, коли комусь ставало погано;

— окремо треба згадати добровольців та волонтерів, які є у кожній країні. Ці люди, не чекаючи винагороди, ризикують своїм життям під час воєн, пожеж та природних лих. Наприклад, в Росії волонтери з Москви рятували людей від повені на відстані понад 5 тис. км від рідного міста — в Іркутську. А у США волонтери надавали допомогу після урагану Катрін та ділилися з постраждалими речами першої потреби;

— користь взаємодопомоги розуміють навіть ті, хто частіше за всіх говорить про конкуренцію: транснаціональні корпорації постійно співпрацюють між собою та проводять спільні дослідження.

Підбиваючи підсумки, варто нагадати, що всі ми є представниками одного виду. Внутрішньовидова конкуренція бачиться нелогічною, особливо коли вона набуває такого розмаху, як зараз. Суперництво приводить людство до голоду, воєн та бідності, не кажучи про можливість ядерної війни.

Великомасштабні та криваві конфлікти спалахують через якісь дрібниці: релігійні, етнічні, територіальні, тощо. Вигоду від цих конфліктів та смертей отримує лише невеликий відсоток багатіїв та чиновників, тоді як звичайним людям це все просто невигідно. Тому час задати собі питання: чи не потрібно людству об’єднатися проти чиновників та капіталістів заради нашого спільного виживання?

Керівний клас ніколи не поступиться своїми привілеями, тому об’єднатись повинні саме прості люди – наймані працівники. Підхід «людина людині вовк» є лише перешкодою для розвитку суспільства. Тільки разом ми зможемо зупинити насильство, скинути тиранів, зруйнувати ієрархію і забезпечити прогресивний розвиток нашого суспільства.